на годиннику 8:50, а в середині мене недосказаність.
ми з тобою маємо нічні розмови, це те що рятує обох.
дякую!!!
я тримаю в собі ураган емоцій, а виплескувати їх не можу.
я не налаштована на це.
хочеться радіти не по телефону, а в житті, в реальності.
але ця реальність настільки страшна, що немає чому радіти.
от вам і подорослішала на 1 рік.
а минуле літо? ооо!
я завжди чіпляюсь за те минуле, але ж найкраще літо.
я почувалась безтурботно.
а зараз кожен з нас нарізно. стали старші. ось як нас перетрахав цей 1 рік, здається нічого, але він багато забрав, і натомість я нічого не отримала. нічого ціннішого за минулих.
вчора думала, що "нових" друзів треба шукати серед "старих".
тут хоча б знаєш з якого боку тебе поранять.
і вже краще "на ті самі граблі", аніж звикати до нових поразок.
I miss you and I feel so alone.