В лікарні в одній палаті лежали два тяжко хворих.
Ліжко одного було біля єдиного вікна, а ліжко другого - біля дверей.
- Що там видно у вікні? - якось спитав той, що лежав біля дверей.
- Я бачу небо, хмари, що нагадують фантастичних звірів, озеро й ліс вдалині.
Щодня той, що був біля вікна, коли він міг сидіти, розповідав своєму сусідові
про події за вікном.
Він розповідав про озеро, качок та лебедей на ньому, про човен з рибалками,
про дітей, що гралися на березі, про закоханих, що трималися за руки й не зводили сяючих очей один з одного…
Той, що біля дверей, хоча й не бачив цього, та в його уяві поставали ці картини - так гарно розповідав йому сусід.
Та поступово до нього вкралася заздрість
«Це несправедливо, - думав він. - За які заслуги йому дісталося місце біля вікна, а я повинен любуватися лише дверима з облупленою фарбою, тоді як він має такий чудовий вид з вікна. "
Спочатку ця думка його засоромили. та поступово його почала душити злість.
Він навіть спати перестав - так хотів лежати біля вінка.
Лише ця думка контролювала його життя.

Одного разу вночі той, що лежав біля вікна почав задихатися й сильно кашляти.
Він пробував дотягнутися до кнопки, щоб викликати сестру - та не міг.
Його сусід біля дверей спостерігав у напівтемній палаті, як той намагається дотягнутися до кнопки.
Він не поворухнувся й не натиснув свою кнопку, що викликала б сестру.
Десь за п'ять хвилин кашель й хрипи затихли.
Разом із диханням cусіда.
Запанувала мертва тиша.

Вранці його забрали.
Після того сусід попросив медсестру, щоб його переклали до вікна.
Медсестра, природно, допомогла йому.
З трудом від піднявся й виглянув у вікно.
За вінком була лише глуха цегляна стіна.
Він спитав у медсекстри
- Як же так! Це вікно дивиться на глуху сіру стіну!
Але той, що помер - розповідав мені про ліс, озеро, хмари, людей…
Як же він міг це бачити з вікна?
Медсестра сумно посміхнулася:
- Він не міг бачити наівть стіни; ваш покійний сусід був сліпим.
Він, певно, просто хотів вас трохи підбадьорити.