В той вечір я була п`ятнадцятилітньою дівчинкою, яка відчула сенс слів "земля біжить з-під ніг".

Сьогодні мені 17 і я не можу ніяк забути ті відчуття, ті дотики, ті обійми, ті поцілунки. Я кажу собі, що все минуло і все забувається, що серце зуміло все забути, але, але.. А якщо я не зумію зустріти іншу людину, яка піднесе мене вище, ніж ти? Як тоді? Існувати? Я не зумію.

Де ти, моя доля?..

Звісно, дуже рано про таке розмірковувати, але й не пізно..

Всього лиш думки.

Ну от. Стало легше.