Ось і все, по останьому дзвонику. Всередині ніби щось вмерло і переродилось, я ніяка, змучена і вся в сльозах, цілий день, без перестанку. Напевно, я просто дуже довго терпіла, що зараз так мене добре попустило, плакала за всіх, єй-богу. Був чудовий день, дійсно, по-своєму дивний, але такий щирий, особливо останній урок. Напевно плакала від щастя, що все ж таки перешла в 13, і звичайно ж, що так швидко подорослішали. Мені так і не віриться, що я вже не скажу:"Що там задано", "Ти йдеш на перший урок", "Антон, їдемо на роверах?". Не віриться, що ми більше не будемо сидіти за одною партою і від душі сміятись. Ніколи не забуду 13 школу і єдиний та неповторний 11 клас, щасти нам.

аби ще доля звела нас, і не раз.