Для когось, можливо, норма, коли на певних відрізках життя його покидають найближчі люди. Неважливо, за якої причини: розлука, певні обставини, розрив стосунків… Можливо, хтось вважає, що так повинно бути або ж, як модно нині говорити, "якщо людина зникла з твого життя, значить вона тебе не гідна, значить ця людина- не твоє…"
А я от не можу до цього звикнути. Як на мене, неприємно визнавати те, що люди, котрі нещодавно займали важливе місце у житті зовсім віддалились від мене. Більшість з них зараз не спілкуютсья/не пишуть/не дзвонять… І це ті люди, які клялись бути зі мною до останнього, яким я довіряла свої таємниці, на яких я покладалась, яких любила… Жаль, жаль…