останнім часом хочеться писати лірику
знаєш, як це буває, коли думаєш тільки про когось
і не зважаєш на географію
списуєш сторінки, гадаючи, що це справжні листи
які, однак, нікому не відправляєш
і лірики там стільки,
що хочеться викликати в когось емоцію,
а приходить тільки мовчанка.
і тихо-тихо стає, лиш зрідка чути,
як серце шепоче якісь слова.
і важко так зрозуміти їх -
бо знову не вгадуєш з географією
не та мова, якою пишеш листи,
і лірика вже стає ні до чого…
щоб виправдати себе -
наймаєш кілера для серця,
щоб не шепотіло більше дурниць,
яких і так ніхто не розуміє.
і думаєш потім,
коли вже серця нема -
" ну що таке час?
що таке час?
скільки його знадобиться,
щоб знову знехтувати географією
а ще анатомією,
коли серця нема,
а писати лірику все ще хочеться…
ну що таке час..?"