Залишу хронологію наших днів
на книжковій полиці,
твердо впевнена – дописати
навряд чи стане нагода.
Закриваю очі – реальність,
тільки справжнє життя – небилиці.
Я тобі подзвоню під ранок –
все одно сни не згадуються згодом.
І мої печальні й відверті
слова до тебе – плід уявлення,
на відміну від декого, я
блефувати не вмію.
Якщо пам'ять не можна стерти,
то нехай перекриється маренням
і якщо злобуденність насправді зло,
можна просто змінити мрії.
Я б просила у себе вибачень,
як не дивно – миритись несила,
копирсатись у своїх думках,
часом, лоскотно дуже.
Сподівання розтануть
із снігом останнім,
я тепла – панацеї, просила,
а тепер?
Не сказала тобі ні слова,
дарма фрази занадто ввись,
почуття розхитані, нерви напружені.
Пам’ятай,
ворог любові – не ненависть.
Ворог любові – байдужість.