Іноді настає такий період, коли хочеться перечитати ті думки та почуття, які ти відчував деякий час тому.
І ти дивуєшся, звісно. Як про таке взагалі можна було хвилюватись чи як я міг забути про таке важливе для мене.
От і я відрила старі записи. Хто б міг подумати, що я забуду про них на такий довгий час.
Тому, аби створити свій образ на цій сторінці, я пропоную розпочати з минулого, адже лише через історію ми пізнаємо майбутнє.
29 грудня 2010
"Звертання до старих друзів.
Дякую, любі мої, за те, що змогли показать мені всі горечі життя, без них воно було б солодке.
Дякую за те, що відвертались від мене в тяжку хвилину, годину, день.
Дякую за те, що змогли поставити мене на місце, вказати моє призначення в цьому житті.
Дякую за те, що обіцяли і не виконували обіцянки.
Дякую за те, що знищили мою індивідуальність.
Дякую за те, що принизили, розтоптали мої почуття.
Дякую за те, що маніпулювали мною та моїм серцем.
Дякую за те, що для вас, любі, нічого не важливо. Це навчило мене цінувати вас.
Дякую за те, що убили в мені людину.
Дякую за те, що говорили за моєю спиною бридоту.Це робило мене біднішою.
Дякую за те, що знищували мене плинно та повільно, що приносило вам, дорогі мої, задоволення.
Дякую за те, що грались з моєю особистістю.
Дякую за те, що не давали спокійно жити.
Дякую за те, що задавлювали всі мої починання.
Дякую за те, що придушували мене.мене. в усьому, де я намагалась показати себе.
Дякую за те, що зайняли моє місце в цьому житті.
Дякую за те, що гра, під назваю "Моє життя" для вас цікава.
Дякую за те, що ділились зі мною своїми негараздами, наповнюючи мою душу гіркотою, але навзамін ніколи не вислуховували мою сутність.
Дякую за те, що ніколи не розуміли мене.
Дякую за те, що ніколи не прислухались до мої порад. Я відчувала себе непотрібною.
Дякую за те, що зіпсували моє життя.
Дякую за те, що знищили, розтоптали, грали, задавлювали, придушували, убили мене.
Дякую…"
А нічого і не змінилось з тих часів. Як жаль, що я не навчилась вчитись на своїх помилках. Головною моєю помилкою у житті, якщо говорити із сарказмом, то було моє народження, кщо ж говорити серйозно, то це - дружити з людьми.
Знов 29 грудня 2010 (напевно, жахливий був день).
"Напевно, в кожній душі живе чимало бажань, але яке ж найголовніше? Що змушує нас по-спражньому нервуватись жити.
Можливо, кохання. Хоча, навіщо, адже це теж не має сенсу. Воно майже не існує, а якщо і існує, то в такій малій кількості, що навіть учені не розгледіли цілісності та сенсу його існування, бо воно не допомагає, а знищує. Знищує все, що тільки відчуває, все, що тільки може кохати. Навіщо кохати?
Невже кохання варте тих страждань, що воно приносить?
А з іншої сторони - чого варте життя без цього почуття? Іноді картаєш себе за те, що кохаєш, але навіщо? Адже кохання - невічне. Воно плинне, без зупину воно вилітає з наших сердець, і, не потрапляючи в душу іншого, просто зникає серед жахливого буття. Буття поглинає його цілком, не залишає ні краплі щастя, почуттів, робить з людини робота, котрий ніколи вже не зможе відчути себе по-справжньому щасливим, потрібним.
Людина, котра втратила кохання, чи не відчула взаємності зникає з поля буття, так і не розкрившись, не пізнавши світ та себе, що є надто важливим для добробуту в світі.
Як пізнати себе та світ, як знайти точку дотику до людей, як відчути себе потрібним?.."
Жахливо. Як взагалі я раніше могла думати про це. Невже я витратила хвилин 10, щоб написати цю маячню? розчарувалась у собі остаточно.
29 грудня 2010
"Кохання не існує. Знаєте, як говорять про воду? Если в кране нет воды – ее выпили жиды. Те саме можна сказати і про кохання. Тільки його випили не жиди, а ми самі п’ємо його щоранку замість чаю чи кави. Ми випиваємо все, навіть перебільшуємо з дозами, випиваючи чуже, мовляв сушить нас зранку від дурного похмілля. То все балачки. Кохання не існує і ніколи не існувало. В цьому переконуємось ми лише на хвилинку – і знов забуваємо (ніби і нічого не було), повертаємось у новий вир подій життя. Та життя, випробовуючи нас щодня, нагадує знов і знов – Кохання не існує. Та і всі ми, по суті не існуємо. Немає в нас життя. Його випили жиди. Що сказати можна про кожного з нас? – живемо в ілюзії, малюємо її самі, думаючи, що створюємо новий сюжет. Та ні, ним лише в туалеті і можна скористатись. Грубо. Та що зробиш, якщо злість переповнює, навіть чашка гарячого кохання не допоможе зранку."
От те. що потрібно: ненависть до людей, почуттів та всього такого іншого.
29 грудня 2010
"Існує багато способів висловити свої почуття, та ми ж чомусь обираємо найкращий – мовчати. Мовчати під час сварки, під час смерті, під час життя. Як пафосно це звучить.
Та мовчання, насправді, полегшує нам життя. Думаємо собі. Аби ж воно було так. Насправді. Слова – містки до душ інших, а мовчанням ми руйнуємо їх. Сказавши лише раз правду, або те, що давно не можеш сказати – відчути б свободу. Вдихнути б на повні груди хоч раз.
Існує багато способів висловити свої почуття, але я обираю – мовчати. Непередбачувана? Та всі ж казали, що мої вчинки легко передбачити. Як то вийшло.
Я обираю тишу. Шукаючи людину, яка б зрозуміла мене без дурних слів.
Я обираю вічне мовчання."
Як би не змінювався світ, приходили нові президенти - цих переконань я дотримуюсь і до сьогодні.
Це, напевно, був єдиний день у моєму житті, коли мені не вистачало з ким поговорити, тому я писала свої думки собі. Це схоже на шизофренію, насправді це - алкоголізм. А й справді, це не складно, признатись собі, що ти - алкоголік.
Це і все, що я можу сказати про себе при першому знайомстві: "Я - алкоголік".