Вона була у нього перша, але не остання
бо ще багато було тих "дівуль "
що уночі з ним, а вранці всі зникають
не платять їм, нажаль, за ранки
Сама вона ніщо не вимагала
не прагнула чогось із неба, тих зірок
ніколи не жалілась, хоч страждала
і плакала так тихо, що чув лиш Бог
Вона латала їх сердечні рани
в той час, коли він топив їх у багні
і вже здавалось, що все так погано
але її карі очі давали надію, казали:"Чекай, ще потерпи, зажди"!
Боролася щодня так віддано й палко
кидалася у "вогонь кохання" одного,
а треба було замість цього
лиш мовити слово одне: "прощай "
Вона чекала просто так, чекала
коли він обернеться й мовить:"ти моя навік",
а згодом сили в неї стало мало
покинула його, й пішла далеко,
шукати щастя десь своє одне на весь свій вік, на все життя