Это просто Вьюи блог

спалю усе, що ти колись мені дарував
порву відкритки привітальні
бо закінчилось вже між нами те,
що всі нормальні люди звуть -КОХАННЯ

Яке ж палке буває іноді кохання?
Чи, може, це все ж страждання?
А відповідь на це питання,
Шукаймо у своїх реаліях!
Іноді от так прокинешся посеред ночі
І ти вже й не знаєш,
Чого ж твоє, змучене, серце хоче?
Воно, як лід, який розтопить тільки він,
Воно, як жар, а він у ньому наче твій пожежник
І скільки ж було у вас отих "безглуздих" мрій?
В яких, здавалось, усе буде ?
Проте бувають миті,
Коли просто нічого вам двом робити,
Ось тоді розходяться серця,
Але відстань й час
Вимірює-то кожен з нас!

не той, з яким тобі вже можна порадіти
не той, з яким візьмеш ти шлюб
не той, від якого у вас з ним будуть діти
не той, повір, не той

не той, якому принесеш смачний сніданок
не той, з яким підеш у парк на вихідні
не той, що зустрічатиме з тобою кожен ваш світанок і проводжатиме в дорогу, коли вже будете старі
не той, повір, не той

твій чекає тебе десь за обрієм ночі
коли не залишиться вже зовсім сил
він обов*язково прийде, і буде все, що тільки ти захочеш
він буде той, чуєш, він буде все ж

Вона була у нього перша, але не остання
бо ще багато було тих "дівуль "
що уночі з ним, а вранці всі зникають
не платять їм, нажаль, за ранки

Сама вона ніщо не вимагала
не прагнула чогось із неба, тих зірок
ніколи не жалілась, хоч страждала
і плакала так тихо, що чув лиш Бог

Вона латала їх сердечні рани
в той час, коли він топив їх у багні
і вже здавалось, що все так погано
але її карі очі давали надію, казали:"Чекай, ще потерпи, зажди"!

Боролася щодня так віддано й палко
кидалася у "вогонь кохання" одного,
а треба було замість цього
лиш мовити слово одне: "прощай "

Вона чекала просто так, чекала
коли він обернеться й мовить:"ти моя навік",
а згодом сили в неї стало мало
покинула його, й пішла далеко,
шукати щастя десь своє одне на весь свій вік, на все життя