Ніколи не розуміла за що мене можна любити. Чесно. Нічого особливого. Стандартна зовнішність, тупо впертий оптимізм і відверте небажання жити за чужими правилами. Я вперта, пофігістична, в мене руки не з того місця ростуть, з мене херова дівчина, ніяких талантів нема і, судячи по деяким вчинкам, мозку теж. Якби я не народилась дівчиною, то стала б пиздатим хлопцем. А так… звичайний підліток з синдромом непристосованості до життя. І нічого особливого. Взагалі. І я, мабуть, ніколи не зрозумію людей, які попри всі ці якості умудряються мене любити і терпіти такою, яка є. Дивно так.