Сьогодні я вперше задумалась над тим, як тяжко мені йти від тебе. Ми бачимось щодня і проводимо разом чимало часу, але цього недостатньо, я б хотіла бути поряд завжди, не втратити ні секунди часу на щось інше, окрім нас. Мені настільки добре з тобою, що момент розлуки я хочу відтягнути хоч на 10 секунд, і хоч це не заспокоює, але принаймні втішує.
Прекрасно жити сьогоднішнім днем, що ми і робимо. Але раптом завтра не настане? Раптом сьогоднішній ранок був останнім, а після ночі вже не зійде сонце?
Ми не можемо передбачити нічого, і тому якщо завтра не настане, я б хотіла закінчити "сьогодні" у твоїх обіймах, цього достатньо аби бути щасливою.
Можливо, душі як матеріального тіла не існує, а є лише підсвідомість, але як тоді пояснити те, що в районі серця у мене окреме свято. І просто сидячи зараз і пишучи цей текст, я відчуваю щось, чого раніше ще не відчувала, складається враження, що мої груди наповнені свіжою прохолодою, як ніби на холодному повітрі зжувати жуйку зі смаком "свежая мята" і вдихнути холодного повітря.
Іноді це відчуття заміняє відчуття наповнення всього тіла чимось гарячим, як ніби щойно прийшла з холоду і відразу ж випила чашку гарячого несквіка. Поступово гаряче стає у грудях, далі тепло іде до живота і доходить навіть до кінчиків пальців ніг.
Ти моє тепло, мій холод, моє щастя!