що тепер? твоїм зв'язкам критично бракує крику -
тиша гусне й стікає смолою по моїх щоках,
протікає крізь небо, забруднює чисті ріки.
скоро ніл почорніє - мовчи і покірно чекай.
твоїм крижаним зв'язкам критично бракує крику.

що тепер? моїм вухам критично бракує звуку.
хочу вірити: ти кричиш, просто я - глуха.
ці метелики у животі - найстрашніше сеппуку.
потемніла ікона застеріга від гріха,
та моїм змерзлим вухам критично бракує звуку.

що тепер? нашим ранкам критично бракує "разом".
із котячою ніжністю кігті розорюють шкіру
і у борозни сіють червоне насіння образи,
а врожай не чекає весни і не відає міри.
нашим ранкам - ти віриш? - критично бракує "разом".

що тепер? нашим ранам критично бракує солі,
і ця прісність отруює серце, неначе стрихнін.
у шаленій гонитві наввипередки за красою
забуваємо про відмову свою від брехні.
цим роз'ятреним ранам критично бракує солі.

що тепер? моїм нервам критично бракує слова,
від якого відхрещуюсь, мов од ісуса, втретє,
заморожую у байдужості, потім знову
витягаю назовні і бережу у секреті.
моїм порваним нервам критично бракує слова.

що тепер? твоїм зв'язкам критично бракує крику.
я так близько, що скоро вподоблюся твому ребру
і вросту тобі в груди, мов зайва струна у скрипку.
обіцяй закричати хоча би коли я помру.
твоїм твердим зв'язкам критично бракує крику.