ти ж уяви, він кидає мене на ліжко,
мов останню шльондру,
не питаючи мене ані права, ані дозволу.
дикий самець, гормонами переповнений.

кожен рух ударами,
жодної спокійної фрикції,
наче стіну таранить,
наче востаннє дихає,
стискаючи мені руки і груди,
доводячи до сліз.

подруга заспокоює, мовляв, кидай його,
чи ще тобі болю не вистачає?

а я відповідаю:
- в тім то й справа, все непогано грає,
з ним добре, тільки от катастрофічно мало.