Мені казали, що в мене немає голосу,
Темне минуле і труднощі з алкоголем,
і, як інколи пишуть газетні полоси,
змішую пиво з горілкою, риму — з болем.
Мені казали, що в моїх віршах брудно і холодно,
Біблійний туман і печаль вокзальна.
На це кажу: у моїх віршах вітри, як жіночі стогони:
Помірно-континентальні.
Мені все частіше плескали і подавали келихи,
Казали: вірш — це ріка, яка тече до небесної брами.
Але ж у цієї річки є всього два береги:
Один у пеклі, а інший — під моїми ногами.
Бо слава приходить, лягає під тебе і промина,
І книги твої на самокрутки колись порве.
А вірш — це вміння сказати оці найпростіші слова:
Я кохаю тебе, я кохаю тебе, я кохаю тебе.
Я думаю, що поезія — це коли ти програвся в карти,
Коли туз накриває даму, і ти виходиш курити.
Коли ніч огортає місто і вже не смішать жарти,
Бо в повії, яку ти зняв, на горлі сліди від бритви.
(с) Любка А.