Страшні слова, коли вони мовчать.
Коли вони зненацька причаїлись.
Коли незнаєш, з чого їх почать,
Бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучився, болів,
Ними почав і ними ж і завершив.
Людей - мільярди, і мільярди слів,
А ти їх маєш вимовити вперше.

Все повторялось:і краса, й потворність.
Усе було:асфальти, спориші.
Поезія - це завжди неповторність,
Якийсь безсмертний дотик до душі.

Ліна Костенко