дивно так не бачити його 2 місяці і 2 тижні…а тут раптом і таке відчуття ніби і час той -це вигадка..і дійсно близьким людям він ні до чого.щаслива бачити його посмішку зранку…просто пити каву і слухати байки про що навіть не розумію…про все що я думаю це як буде далі…якщо я поїду…якщо життя поверне на 180 градусів і буде зовсім все по-іншому….а це все марно. сльози крики надії чекання….найголовніше ми разом…все інше швидкоплинне….