мені буде років 73. я прокинуся, потягнуся і відчувши запах свіжої кави розплющу очі та побачу перед собою мого коханого дідугана з підносом у руках та сяячою посмішкою з новенькими зубними протезами. як і завжди вистрибнути з ліжка від радості, що все-таки ми побачились цього ранку, я не зможу, тому перекотившись на кінець ліжка я встану на ноги, поцілую зморшкурату верхню губу свого підстаркуватого сексуального діда, візьму до рук айпад, сьорбну кави з його чашки, так смачніше, включу старий добрий рок, в якому наші внуки нічого не розуміють, і ми з моїм дідульою похрускаємо нашими старими, але просоченими до останнього сантиметрика любовю, кістками, тряснемо рихлуватими задами і насолоджуватимемося ще одним найкращим у житті ранком втішаючись над стараннями сусідів, які вперто гримають у стіни та батареї, утихомирити ту божевільну парочку, яка не дає виспатися уже протягом багатьох-багатьох років. вони не розуміють нас. вони не закохані. досі. ми випили смачну каву мого діда, одягнули не зрозумілий ні дітям, ні тим більше внукам, наш улюблений прикид, взули затерті кеди і як завжди пішли брати від сьогоднішнього дня все. зранку йшов дощ. мій коханий дєда буркотав намагаючись заставити мене одягнутися тепліше, але зрозумівши, що в 73 цю дитину вже не змінити, взяв парасолю і побіг доганяти ту божевільну, яка тішилася під теплим літнім дощем. чи то капля дощу була на його щоці, чи….. мене схаменув його ніжний та щасливий погляд… як в 22 мої ноги оніміли і я знала що не через старість. обійняв та поцілував так, як робив це вперше….кожного дня як вперше. я досі не вміла стримувати сліз, а він досі цілував щоки по яких вони текли. здається наша любов лунала відлунням аж до неба на якому зявилося сонце. цей день був знову для нас. ми, не забиваючи голови думками про фігуру, надлишком холстерину та іншої фігні, їли піццу, морозиво і не перечили собі у бажанні сьорбнути пивка та мохіто. він чудовий, він божевільний. йому давно потрібно лікувати склероз, але більше всього його голова була хворою мною і як показали роки і мій жахливий характер, це вже ніяким способом не виправити. ми гуляли парком, каталися на тролейбусі і не дивлячись на пенсійні посвідчення не використовували їх щоб безкоштовно проїхатися. ми відвідали наші улюблені місця. вулицю, де ми познайомилися коли той шумахер наїхав на мої улюблені босоніжкиз адивившись на якусь ліву кралю, кафешку, де на літературному вечорі смішно, незграбно і перелякано робив спроби ніби випадково торкнутися моєї руки. пройшли повз провулок де він знахабніло взяв мене за талію та поцілував і де мій здоровий глузд попрощався зі мною остаточно. проходивши повз цей провулок ми зупинилися….мій дід не змінився). ми побували у багатьох місцях де були завязані наші спогади…ці вузлики були кругом і це нагадувало нам які ж ми щасливчики. після того як покаталися на роликахі на останньому ряді подивилися вечірній сеанс якоїсь комедії…чи мелодрами….чи…байдуже що це було, та нас і не цікавило, ми сіли у таксі і він попросив мене закрити очі. я обожнюю це. і він це знає. 73, а я досі живу у романтиці. приїхавши я не могла не зрозуміти що мене чекає.це зоряне небо, місяць…це був наш улюблений дах будинку. саме тут вперше він сказав словами кохаю, вперше тут ми стали одним цілим…саме тут я погодилася бути з ним завжди, саме тут ми сказали одне одному так. саме тут я зараз вкотре усвідомила, що я щаслива, що мене полюбили навіть такою яка я є, що я всі ці роки була справжньою. притулившись до нього я почула як у його грудях тихенько, але швидко бється моє кохане серце. таке сильне і мужнє як і мій коханий дід. не треба було слів. воно простукало все до останньої літери. відчувши, що я знову мерзну ще міцніше обійняв мене і ми повільно пішли додому. ми ніколи не дивувалися як дивляться на нас люди. вже звикли.ми знали, що вони уявляють себе…у 73.такими ж. це був наш звичайний особливий улюблений день. дім, тепла ванна, яку ми завжди ділимо на двох, зелений чай, перед сном декілька капель барбовалу, щоб утихомирити наші молоді серця, і я знову в обіймах коханого діда. ми досі разом, ми досі молоді та гарні одне для одного, ми досі щасливі та закохані. ми досі любимо. хіба таке може бути? так. в нас однакові мрії. ми засинаємо майже одночасно. я перша поки він гладить мені руки чекаючи коли я засну. ми мріємо проснутися завтра разом, ну або ж спати вдох далі.