Людина, що живе минулим, загублена для майбутнього і сьогодення. Цю істину я засвоїла давно. А зараз зрозуміла всю її глибину і правдивість.
Щоб з тобою не трапилося колись, як би сильно не било тебе життя- минулим жити не можна. Інакше ти не просто втрачений для життя, ти стаєш практично мертвим.Ти перестаєш бути цікавим оточуючим, ти сам перестаєш цікавитися оточенням, ти нічого не помічаєш навколо і втрачаєш смак до життя. Ти перестаєш відчувати всю її красу і закриваєшся від усього світу.
Так. Було. Але пройшло. І більше не буде.
Так навіщо жити в минулому? Навіщо намагатися шукати винних? Навіщо звинувачувати себе? Навіщо постійно мучити себе питаннями: «А що було б якби…? А навіщо…? А чому…? ».
Вже не буде по-іншому. Життя, як історія, яка вже написана і її змінити не можна! Не можна жити минулим! Але і забувати його теж не можна! Минулий досвід робить нас сильнішими. Треба тільки навчитися знаходити межу між спогадами про минуле і життям в ньому. Іноді ця грань майже невідчутна, але вона є.
І сьогодні я рвуся з минулого життя! Я хочу жити Сьогоднішнім, Завтрашнім, Майбутнім. Я не хочу жити Вчорашнім! Я розірвала останні нитки, що тянуть мене в минуле. Вирвала їх з кров'ю, з болем, з криком. І тепер я вільна для нового життя, в якому, я впевнена, мене чекає багато цікавого і нового. А на пам'ять про минуле я залишаю собі тільки хороше і повчаюче на майбутнє.Також, засвоїла те, що коли ти любимий, життя прекрасне і легке. І все вдається і все виходить. Я буду згадувати про те, як любили мене і забуду про те, що любити перестали.Я звикла відповідати за свої вчинки. І якщо щось сталося не так, як мені хотілося б, то винна у всьому цьому тільки я. І ніхто більше. І я ні кого, і ні за що не хочу і не буду більше звинувачувати. І себе не буду. Навіщо? Одна знайома жінка якось сказала мені: «Якщо Бог послав Вам таке випробування, значить воно навіщось то Вам потрібно». І тепер я зрозуміла - навіщо. Я стала іншою - я перестала ненавидіти, а почала розуміти.
Нарешті я зрозуміла, що життя робимо ми самі. Що не доля розпоряджається нами, а ми долею. І все, що відбувається з нами - це наш вибір, наше рішення, наші вчинки. І розмови про те, що так розпорядилося життя, це просто спроба уникнути відповідальності перед собою та іншими за свої вчинки і рішення.