Зовсім не залишилось сил пручатись, кидаюсь вустами на гостре вістря твого язика. Хочу стати однією з тих, пестливих, крихітних, тендітних дівчаток, що можуть душею вміститись у твій лляний рукав.
Кортить впасти маковим зерням тобі на груди і з опалу там прорости. Від щастя іноді - нудить, ніхто ж не казав, що воно буває простим.
Ще трохи думок і я дійду до відчаю, постукаю несміливо у двері і він відчинить мені. Не знаю, хто тут більше скалічений… Той що без серця, чи той що без ніг.
Я лежала тут тиха й оголена, поки день полум’ям за вікном воскресав. Давай, коханий, просто з тобою помолимось… Мені ж тебе обіцяли самі небеса.