Мені дуже хотілось написати про важливу подію в нашому "класному, шкільному" житті, про виступ на великій сцені палацу культури ім. Гната Хоткевича 01.02.13р. Брали участь 10-А і наш коханий 10-Б.Ставила нам виставу наша Марічка, режисерка котра 2 роки поспіль допомагала нам в підготовці до виступів(в 2012 до "Шевченкіського вечора"). В нас було не багато репетицій, менше 10, дві з яких були серйозно проведені. Ми були обурені, як же ж так, в нас так мало репетицій, ми не підготовані, а ви хочете щоб ми вже ось-ось виступали…
Та коли прийшов день виступу в нас була одна єдина репетиція, на якій не дуже добре у всіх виходило, потім прийшов А клас, і ми навіть не встигли завершити репетицію.Ми сиділи в гримерці, хто бавився, хто повторював слова, приміряли костюми. І ось…нас повідомили що 10-А вже виступає, ми були збентежені тим, як ми виступимо й були думки а якщо я забуду слова?а якщо забуду що робити?якщо хтось тупане, чи зможу я викрутитись?як сприйме публіка?
Паралельний клас вже виступив, ми зайшли за куліси, почали ставити декорації, реквізити…Залишається буквально 2 хв до виходу, і Марічка каже:"Я вас люблю, всіх-всіх, вірю в вас, зберіться!ВПЕРІД!" І тут плавно виключається світло, всі вийшли за куліси, виходить режисерка, інтермедія(класно пройшла), перша сцена, Фея, Клоун, Мім, друга, третя, четверта, п'ята…Твій вихід, жопаааа, виходиш, бачиш зал, публіку яка захоплено та пристально дивиться на тебе, фотографують, а в тебе лише одна місія, все правильно сказати, не збитися, зробити так як потрібно, можливо не все було так зроблено як хотілось, хтось тупив, забували…але ми ж всього люди, не можемо контролювати свої емоції.І ось завершилась твоя сценка.Кінець вистави, всі вийшли, побажання глядачам.І ВСЕ. Все що так боявся вже позаду, ці відчуття хочеться відчути ще раз, хочеться назад на цю сцену, до вдячної публіки…але…від цього дня залишились лише спогади, які ми пам'ятатимемо дуже довго.
Відео з нашим виступом https://www.youtube.com/watch?v=wIX2X9DCkRI кому цікаво)