я не знаю почуття солодше. Так, це не дано зрозуміти кожному. Коли ти прокидаєшся і відчуваєш, що ось так от запросто не вскочиш. Тому що м'язи свинцеві, вимагають розтяжки, розігріву, болять. Але це говорить лише про те, що недавно ти гарненько попрацювала. І потрібно ще. Все більше і більше, з кожним разом, без зупинок. Через деякий час після першої такої болі ти починаєш розрізняти, коли вона, як би, просить ще, а коли говорить "Зачекай, трохи відпочинку. І ти отримаєш вдвічі більше". І отримуєш, тіло не обманює. Ти починаєш відчувати кожен пучок своїх м'язів, його роботу, його потреби, стан. Ти починаєш любити своє тіло не як факт, не як м'ясо-жилаві-шкіряну оболонку душі, а як інструмент, як те, що вимагає безперервної роботи. Як те, що не дасть тобі більше ні зупинитися, ні ступити назад. Це твій власний вічний двигун. Полюбивши біль. Ту солодку біль, коли неможливо піднятися, а ти встаєш, стогнеш, робиш розтяжку і працюєш, працюєш, працюєш.