Болить спина, оніміла нога, і я не відчуваю печінку, але я до біса щаслива. Найголовніше - це те, що я, нарешті, навчилась контрулювати свої емоції, сама собі хазяйка блять! Сьогодні, дві з половиною години, мене катували, але я навіть і не думала протистояти, бо на моє:"чи можна мені вернутись", я отримала омріяну відповідь:"звичайно ж". Ну, а далі все за планом "виєби з себе дірьмо, хуйло". Додому я вже просто доповзала. Добре, що часу стало обмаль, менше буду забивати голову дурницями, а лише: школа, зно, спорт, і так по-колу, аби надовго мене хватило. І знаєш, іди ти нахуй, чесно слово, кому блять вірила, сама не розумію. Та все вже, з мене досить, хоча якій, блять, я вже раз це кажу??! Але ні, треба вже навчитись ставити крапки там, де вони, блять, очевидні! Так шо, аста ла віста, бейбі, я атчялюю, від оцих всіх твоїх бермудскіх тріугольнічків. В мене все по-новому, чи спочатку, я ще не знаю. Скоро вже буде тату, і буду я задоволенна. Зараз би нашу атмосферу, мені тебе вкрай не вистачає. Ах да, і ще 10,5, я ж обіцяла, тобі/собі. Щасти мені, бо планка геть не з легких.
P.S. до біса приємно вигравати.