… Іноді рветься на шматки, пітніє інсультами, коли швидко бігаєш
і коли вушна раковина, мов приймач, ловить солоні, черстві хвилі
зі станції, де тільки одна покинута колія…
“Такою ти мені непотрібна”.
Якою…слухняною, тихою, здібною?
Бачиш вивіску і не заходиш до кав’ярні.
Плутаєшся довгими колами, вибираєш числа для розмов
і чомусь завжди парні…
Одягаєш на себе красиве, смачноготуєш, пахнеш
вишнями… А все що? Все марно.
У тебе ж є жінки, до яких ти липнеш…
не від того, що солодко – а від бруду.
Вони намотують твої нерви на палець і різко смикають,
виїдають тебе з середини, словами грішать,
забивають свідомість криками.
Ти цілуєш їх просто в губи, а зі мною цілується твоя душа.
Поезія зі спеціями…тільки ти рятуєш від думок, що рвуть мене із середини…дякую, щиро дякую….