11 клас, 13 школа, чи змінилась я? Хуй там, яка була така і залишилась, добре це чи погано, я не знаю, але факт залишається фактом. Мені складно. Оточення лайно, бо це Луцк дєтка, госпаді прасті, думки брудні, дії необдуманні, як завжди дурні, слова болючі, такі аби влучно і наповал. Кажеш, що витерпиш все? Я теж так думала, і досі думаю, бо так воно і є. Wild hearts can't be broken. Вже час.
Забагато думок аби просто взяти і зібрати усе докупи. Не можу дати собі ради, нікчемна я. Аби не було настільки сумно, я майстерно роблю вигляд ніби все гаразд, але на твоє "Чи щаслива ти?", я відповіла щиро, і без усякого сумніву. Тепер тільки і думаю якого хуя я щаслива, і від чого б це, цікаво аж стало, правда.
Мені дуже цікаве визначення слова "людська гідність". Альо, пацанва, ти вабще хто? Рішаєте щось, виясняєте, боже мій, а коли до діла доходить, то всьо, всрався. Ой, як жаль, як жаль, пфф. Бридко навіть думати про таке. Ніколи б не хотіла аби мій син виріс на зразок отакого лайна, бо ж це біда, люди!
Все змінилось, але я ні, хоча інколи оцей сіндром "саплі в сахарі" так і виривається на поверхню, бо буває так вже кортить просто взяти і розплакатись, але ж ніі, не можна, я ж Саша. А знаєш, оце "я ж Саша" так дратує, аж до болі у вісках. Прикро, що все так, а може і ні, хто зна, хто зна. Класно було б, якшо я розуміла б, що і до чого.
Дуже важко знати таку людину, яка стане тобі другом, коли зможеш їсти і не соромитись, забирати останній і найсмачніший кусок піци, битися, і до піни з рота сваритись, дуже важко найти таку людину, і дуже легко втратити. Це закономірність, це аксіома, це теорема, що немає доведення, це не математика, але паралель можна проводити до безкінченності.
Я пам'ятаю минуле літо, ще до гряди, до моря. А те, як після школи з однокласничками на озеро, і знаєте, добре ж було. Все проходить. Кажуть виходу немає, але вихід є завжди. Дивно зараз так, справді. Шукати в мені недоліки це найелементарніше, що ти міг зробити. Дякую величезне, людське тобі спасибі блять!
А старі друзі, нехай закарбуються у серці, бо ж було таке літо, коли все було гаразд. Огида пройте, з часом, але пройде, все погане забудиться і настане світанок.
Доречі, тобі, пам'ятаєш- настане найсвітліший світанок після найтемншої ночі? Колись сльози лилися рікою, колись і плани були грандіозні, колись ми були молоді душею, а не бутилкою і пачкою парламенту аква блу. Зараз 16 грн в кармані і зажигалка роблять наш ранок.
Брешиш сука? Нехай язик відсохне! Якшо ж мене не буде щось влаштовувати, не переживай я скажу тобі це у лице, жалюгідне! А ти поки виясняєш через когось оці тьоркі, я сміюсь і плачу, блеять!!
Я втомилась від осуду, хеей рібята, вам немає чім занятись, чішо? Вам не похуй на мене, чішо?? Немає тем більш цікавіших, чішо?? Заєбали! Дайте жити. Вже ж нікого не зачіпаю, собі метушусь у своїх проблемах і вирішую їх, удосконалююсь, розвиваюсь, та врешті-решт і добиваюсь, поки ви мені промиваєте кісточки, цьомкі бомкі, пєшкі, це був шах і мат!
Стільки думок, зараз би з тобою за наш столик, ту атмосферу, і клянусь тобі сказала, що нещаслива. Мені тісно у цьому місті, мені чужі ці всі люди, мені бридко посеред істот, що звуться "людина". Чи то я їду згдузду, чи просто мені потрібна допомога, адже хмарочос зазнає ремонту, так довго будувався, а так помітно пішли тріщіни, що ж Саш, шкода шкода, хоча завтра(вже сьогодні) ти прокинишся, як ні в чому й не бувало, і підеш далі, до мети, адже у мене є мета, і я дійду до неї, бо ж найкраща помста - це успіх. Океанія думок у моїй голові-акваріум, так багато риб, що плаває всередині, і так багато мертвих. Відкинути б непотріб, забратись геть звідси, і поїхати край за очі, аби ніхто не знав, навіть моє алтер его. Це було так "соуу клоуз" до іспавєді, але так "соуу фаар" до ізлічєнія. Сама собі батюшка, і да, я запам'ятаю цей день, коли за столиком кафе, час не йшов, лише для нас, коли ж навкруги буденна рутина, ми собі сидимо і поспіхом щебечем про життя у наші то 17 років, хххахах. А знаєш, все ще буде, і надоїсти ще встигнемо одне одному, і розкрити усі карти, навіть сховані тузи. І добре, що є така людина, що зійшлась полюсом, знаєш. Коли ти за нею, немов за стіною, бо сильнішого за притягання немає нічого. Мені, чорт забирай, дуже кортить дізнатись, якого кольору стіни будуть у нашій квартирі. І це тільки початок нашої подорожі, закуліси відкриваються, актори на сцені, вистава почалась.