Я знаю, що казати:"я ненавиджу своїх батьків" не можна. але час від часу в мене так і є.
почати з початку? світязь:силою мене впихнули в машину, зіпсували все. вимотка нервів:"ти знаєш, що таке блядь?"-"не бачу нічого схожого з собою " переконання, які не діють:"залишайся в Луцьку.будеш вчитись в ВНУ"-"ні!я здохну тут разом з вами!!! " і ще багато чого.
менше 15хвилин назад мої батьки поїхали в село.АМІНІЩЄ!!! але перед тим як їхати, мені в телефон кричали"ти дура?"а я сказала "да", а знаєте чого?бо мені похуй!!!!
мої батьки ніколи не знайдуть зі мною спільної мови, не через те, що я так хочу, а через те, що їм так добре.їм треба на комусь зриватись, ось і є я для такого святого діла.
я постійно задаюся питанням, невже це в мені проблема?!