Кожного дня ми підсвідомо чи не підсвідомо змінюємось. Кожен день дає нам зрозуміти те, чи інше. Тільки що, протягом усього дня я писала листа людині, яку я люблю та якій я саме більше довіряю. Цей лист написаний на 12 сторінок та протягом того часу я навіть зробила певні висновки відносно себе. Я задумалась над такими речами, яких раніше не помічала, відповідно поділилась цими думками в листі. Листи-це для мене не просто чергова форма спілкування, під час їх написання я обдумую кожне слово. Ще одне я зрозуміла. Раніше я ніяк не могла нічого написати. Весь час в голові щось крутилось та ніяк не могла скласти все до купи. Та навіть коли все ж таки були спроби, виходило казна що. Тоді зрозуміла, що єдини вихід просто покинути та тримати все в собі. Це було страшенно важко. Адже написати хотілось лише тоді, коли мене переповнювала та, чи інша емоція. Я наче той пилосос, вбирала в себе всі емоції які лише можна було. Враження переповнювали мене та нікому не могла я про це сказати. Ні з ким я не могла поділитись. Мене турбувало, що є люди, що читають мій блог. Байдуже що це за люди, хороші чи погані, знаю я їх чи ні. Мені байдуже якого вони віку та якої вони статі, мені байдуже. Сам факт мене турбував, що хтось читає це все, що я тут виписую. Мені це страшенно не подобалось. Адже сюди я пишу свої думки. Це щось надто особисте. Не кожному дозволено це читати. Та згодом я виріила та переконала себе, що все це нормально. Я просто не звертатиму увагу. Я робитиму для себе, писатиму для себе. Ну і ще для своїх близьких друзів, родина моя до цього аж ніякого немає відношення. Тому, лише друзі. Близькі друзі. В мене їх не так багато. Мені багато і не потрібно! В мене є всі хто мені потрібен, без виключень. Мої канікули в загальному хороші. Нічого такого ух і ах, але є окремі просто чудові дні, які я завжди пам'ятатиму. Вони зробили початок 2013 року чудовим. Я страшенно не хочу в школу. Після лекції моїх батьків напередодні нового року, я туди розхотіла іти ще більше. Бажання виникає лише побачити своїх улюблених однокласників та все ж на одну улюблену в мене вже менше. Ніби нічого страшного та трагічного та не приємна, як на мене, ситуація. 5 років разом, як ніяк, а тут таке. Ти кажеш ми будемо спілкуватись, так будем. Та це не говорить про те, що буде як завжди. Тобто, як раніше. Як раніше вже ніколи не буде! Буде або гірше, або краще.Та вже з часом ми зможемо оприділити. Радує, що в понеділок в джой. Жду з нетерпінням, скучила неймовірно. Завтра мені досить рано вставати. А я і так дуже погано засинаю, останній тиждень так. Чому? Не знаю. Сплю довго, засинаю довго. Раніше так не було. Ще одна проблема. Досить часто не залишають мене депресивні вечори в супроводі з повільною слізною музикою. Фільм, який я так і не додивилась, нічого завтра новий день. Та ще новіша я.
Спершу я написала зовсім інший пост, так як в мене рукі-ракушкі я взяла і випадково видалила його. Та, знаєте, я написала ще ліпший за попередній.