усе залишається всередині. воно не забувається як говорять багато, не вивітрюється, не зникає. це ніби кидаєш камінь у море. спочатку бризки, потім на дно. ось так же все наше минуле лежить на дні. як осад чогось на дні кружки. мені здається якщо ти людину запустив у своє життя, то він там і залишиться. та звідти немає виходу назад. а може людина забуває людину тільки по своїй волі? може бути. але рідко. уявляєш, всередині у тебе мегаполіс. ціле місто людей, яких ти так і не забув, але обіцяв забути.