НЕМА

Розставляв прапорці, заплітав тенета,
Десь і сам блукав ніби дикий звір,
А вона питала: ну де ти? де ти?
Я кохаю тебе, повір.

А вона дзвонила йому надвечір,
Не чекаючи поки подзвонить він.
І кохання тримало її за плечі,
Й кошеня звивалося біля колін…

І птахи, що у сни її залітали,
І вогні, що з'являлися і не зникали,
І цілунки, котрими ловила тишу
Обертались на гру - божевільну і хижу.
Але билося серце
і в серці лунало:
Мала, я ніколи тебе не залишу.

Він шукав поясненнь, робив зауваження,
Доки сонце сідало над жилмасивами,
А вона все ловила якісь відображення,
Бо їй просто хотілось чогось красивого.

Він казав - ми ніколи не станемо іншими,
Він благав дочекайся, а там побачимо.
Їхні ночі були показово грішними,
Аж настільки, що не вимагали пробачення.

Але справжня ніжність нічним експресом
Пролітає, лишаючи присмак болю,
Він приходив невчасно, прощався весело,
Говорив - щось назавжди єднає нас із тобою.

Заганяв себе у невпннім русі,
Ніби світ чужий, ніби світ - тюрма.
Та одного разу кинув усе й повернувся.
А її нема.

автор: Діма Лазуткін