чекала цих перших морозів, їх самотності

губилась в дворах, заглядала у вікна, шукала шляхи нападу,

знаходила тебе і втікала

в’язала історії, зшивала спогад, вірила у бога п’ятниці

тричі на день як мантри повторювала ім’я, думала про твої ключиці

щоб не забути, поки болить не загоєне

щоб не згубите поки не скінчиться

те що болить у ніч з понеділка на середу

те що говорити в голос «на пасуватиме»

те, що, ти доросла вже, але не все дозволено

те, що як би навіть хотілось, а не сховати нам

ковтала слова як пігулки, натще

ще стільки не сказано, але виплакано

ми так і не пережили наше спільне ймовірне щастя,

змовчане але не забуте, вивітрюється але не зникло ще(c)