Devil of the Crossroad

Диявол Перехрестя

“Не завжди людина отримує те що хоче… а хоча, можливо і ніколи…, проте це всього лиш слова шістнадцятирічного хлопця котрий, мабуть, ще нічого не знає у цьому житті. ”

Частина 1

Глава 1

Останній день літа — найщасливіший і водночас найсумніший день кожного підлітка. З одного боку, останній день кращої пори року — потрібно веселитись і радуватись цьому останньому дню, з другого боку, завтра до школи — самі розумієте чому сумно кожному підлітку. Кожен учень розуміє що школа потрібна у їхньому житті, проте до тої школи не хочеться ходити зовсім. Хоча, залежить кому — звісно, якщо ти піклуєшся про своє майбутнє і хочеш стати якимось бізнесменом, тоді так, а коли людина ходить до школи просто щоб відсидіти всі уроки і зовсім нічого не вчити, то, справді, до цієї школи не хочеться йти.

Цей останній день літа в кожного підлітка відображається по своєму: одні хочуть компенсувати всі ті веселощі та класно проведений час і відпочинок, котрий вони не змогли отримати через надмірне захоплення комп'ютером, в один день; інші просто сидять дома, в самоті, в той час коли надворі всі бігають, гомонять та веселяться, загадують бажання, аби в цьому навчальному році йому щастило і щоб в цьому навчальному році він зустрів своє перше кохання, котре не зміг би відпустити, та і саме то кохання щоб від нього не йшло.

Саме ці “інші”, як правило самі дурні і довірливі, проте це не можна сказати про одного хлопця, котрий нічим так особливо і не виділявся, але, можливо, щось його відділяло від всіх, тобто не можна було сказати що він був такий як і всі. Це був невеликий на зріст підліток, багато хто сказав би, що ще дитина, котрий зовнішністю не виділявся. В нього були невеликі сірі очі, котрі показували у ньому ту саму річ котра відділяла його від всіх — це була Доброта. Можливо, і не у всіх випадках він проявляв цю доброту комусь, та відчуття співчування та дружелюбства у ньому можна було побачити. Зачіска в нього якраз таки була не така як у всіх — це була зачіска, котра більше нагадувала хвильку ніж просту зачіску. Не знаю, можливо, я трішки переборщив про його зачіску, проте вона справді була незвичайною. Саме ця незвичайність, в цьому випадку, як на мене, була красивою. Цей хлопець був сповнений надії щодо вдалого навчання цього року, та саме головне він вірив що цього року зустріне своє щастя, котре його немало разів вже обминало. Так, справді, немало разів доля підносила йому неприємні сюрпризи, після чого він впадав у відчай. Цьому відчаю зарадити могла лише музика, котру він так любив, хоч співати зовсім не вмів, але не можна було сказати що у нього не було музичного слуху. Слухав він переважно рок, але не такий рок який розриває мозок на частинки, а класичний. В більшості це були AC/DC, Scorpions, Metallica. Помимо того що він слухав рок, були у його прихильності й зразки поп-музики та репу. Реп він теж дуже любив слухати і його кумиром згодом став EMINEM, пісні якого дуже сильно проникали у душу цього хлопця. Доречі, забув вам сказати що він без міри був закоханий у спорт, а саме у футбол, без якого не міг прожити і дня. Щодо друзів, так друзів у нього було багато. Не можна було сказати що він був замкнутий у собі, адже досить добре починав стосунки з тою чи іншою людиною. З поміж багатьох, як він каже друзів, можна було виділити лиш декількох. Це були його найближчі друзі — Джеремі Хоккінз, Алекс Болдуін, Джаред Мемфіс, Дуглас Осборн та Боббі Адам. Всі ці люди, справді, відігравали велику роль у житті хлопця. І саме головне, я забув вам представити самого хлопця, що грає головну роль у цій історії — це був Ітан Адамсон….

….-Ітане! Чому ти вдома сидиш? Не хотів би піти прогулятись трішки? -, криком з кухні спитала мама, Клара Адамсон, котра, дійсно, дивувалась чому її син цілими днями сидить дома.

-Так, мам! Я зараз йду погуляю трішки з Бобом. Останній день літа все ж. Не настільки ж я дурний щоб не піти сьогодні погуляти. -, жартом відповів він мамі.

Ітан нетерплячи очікував дзвінку від Боба, з котрим мав іти гуляти, проте не встиг він підняти слухавку, як почув дзвінок на своєму мобільному телефоні. Це був Боб.

-Ей, дурню! Ходімо гуляти. Я вже біля твого подвір'я. Виходь якомога швидше ! -, жартівливим криком в слухавку він покликав Ітана.

Ітан не задумуючись відразу зібрався та вибіг на подвір'я. Він пройшов біля свого старого пса, котрого таки не міг не погладити. Ітан підійшов до Боба і вони радісно поздоровались, адже один одного не бачили ціле літо, а це цілих три місяці. По дорозі вони розпитували один одного про літо, як його провели. У Ітана мало що було розповісти Бобу, коли у Боба інформації було стільки, що розмовляючи, вони не замітили як вже дойшли до школи, де завжди любили сидіти. Сівши на свому любимому місці, вони думали що будуть робити у цьому навчальному році.

-Я думаю, Ітане, що цей рік буде незабутнім. Мені друзі зі старшого класу розповіли що десятий клас маячня. -, із захопленням сказав Боб.

-Я гадаю, в нас з тобою кожен рік маячня. Доречі, як у вас із Джесс? -, спитав Ітан, ніби його це зараз турбувало найбільше.

-Та все, ніби, нормально….. так, добре все. Проте її мама не добре до мене відноситься.-, трішки із засмученням відповів Боб.

-Чому так? -, спитав Ітан.

-Звідки я знаю? Але, все ж думаю, що це пройде.

-А, ну звісно. Головне надійся! -, відважно сказав Ітан.

-А в тебе що на особистому фронті? Нікого за літо не знайшов?-, спитав Боб, теж ніби його це турбувало.

-Та ні! Була одна дівчина…..але в нас із нею не зрослось. -, сумно відповів Ітан.

-Не переживай, Ітане ! Я гадаю, цього року в тебе все зміниться.

-Я надіюсь, що все ж найду ту єдину котру кохатиму, як ти кохаєш Джесс.

Ця розмова була недовгою, але вона була такою ніби продовжувалась годину або дві. За цей час встигло потемніти надворі, проте наші друзі і не збиралися йти додому. Вони гуляли ще близько двох годин, розказуючи один одному різні історії та ділилися захопленнями за це літо. Через ці дві години вони попрощались, хоч не хотіли йти по домах. Ітан прийшов додому і мама його відразу покликала до столу. Швидко поївши він відразу, поки брат чи батько не прийшов, побіг до комп'ютера, адже хотів перевірити чи написав йому хтось якесь повідомлення по електронній пошті. Відкривши свою пошту він побачив одне повідомлення. Це було повідомлення від Джеремі, котрий кликав завтра після урочитої частини Першого Дня Школи піти пограти у футбол. Ітан знав що захоче завтра грати у футбол і відповів що, можливо,

підуть. Відповівши на повідомлення та посидівши трохи у Інтернеті він пішов спати. Вліжку він ще приблизно десять хвилин думав і придумував щось, що самому йому було не зрозуміле.

Так минув останній день літа в Ітана.

“Якщо людина не має надії на щасливе майбутнє, вона так і проживе у сумному минулому. “

18:43 | 12.12.12