▲

Сьогодні у школі, на уроці анлійської у нас не було вчителя, тобто робіть що хочете, аби були в кабінеті і нікуди не виходили.

Я ввімкнув музику, надягнув навушники і почав читати книжку яка завжди зі мною.

Після того коли я перестав думати про те що навколо мене, я опинивсь далеко від своїх однокласників які…не знаю короче чим вони там займались.

Після 30 хвилин читання я вирішив всеж винирнути з того світу.

Я оглянувсь, а на моєму ряді не було ні душі, я сидів за партою сам, а вони, як я і думав буянили і займались дурнею в іншому кінці класу.

Я відчув що я сам, але мене не огорнула печаль чи страх, я був задоволений що мене не чипають і дають спокійно почитати.

Я звичайно стараюсь розмовляти з ними, підтримувати стосунки однокласників, але я не можу, я не вписуюсь до них, у нас різні погляди на життя, ми живемо по-різному, я в одному кутку, а вони в іншому, я не маю з ними нічого спільного окрім навчання та школи.

Вибачте що я не такий як ви.Тікайте від таких людей.Від таких як я.

Ви звичайно зараз усі подумали що я зверхньо так до них ставлюсь, я не це хотів до вас донести, просто якось не то, от немає спільного у нас з ними от і все.

Я не з всіма можу товаришувати, знайомі і не більше, ось, але все міняється.

Я не розумніший і далеко не кращий, просто такій.Такий якій я є.