Якщо я не буду боягузкою і нарешті зможу подзвонити тобі, я напевно почну говорити безглузді речі.. головне щоб телефон був в мережі і ти взяв трубку, тому що, якщо я вже зателефоную то тільки один раз. Потім знову розіб*юсь на уламки чогось невідомого. І поки мене склеять пройде багато часу… напевно як завжди поплачусь тобі за свою фігуру і скажу як я хочу їсти.. розповім тобі як змінилась, але ти не повіриш.. буду харитись на те, що ти куриш траву частіше ніж я курю цигарки.. згадаю як гуляла з тобою до ночі і яких “піздюлей” вислуховувала від мами за це… Я б сказала як я хочу поїхати з цього міста… ти б просто промовчав… в голові б крутилося як я його кохаю та як сумую, але на жаль сказати цього незможу.. Знаєте, життя дуже коротке, а ми витрачаємо його на спогади.. якщо жити спогадами, то майбутнього не буде ніколи.. і наші з тобою вечори залишаться спогадами… Нехай так… я тобі знову нічого не скажу, а ти знову промовчиш..