Слава Україні! Ви ж так вітались, правда? Ти загинув ще навіть коли моїх прапрапредків не було. Ти саме загинув, а не помер. Допомогли. Я приходила сьогодні на твою могилу.Охайна така, чиста. За нею доглядають, і за могилками твоїх друзів теж. Вони всі на Янівському цвинтарі, рядочок в рядочок. На кожній росте мірта,її на Великдень освячують. Можливо, щоб тобі було тепліше,я поклала лампадку. Але на твоїй могилі не пише чия це, навіть не пише Невідомий стрілець, та й впринципі яка різниця. Я вас всіх поважаю однаково.Я навіть бачила могилку Івана Мартинюка, це твій друг був? Може це мій якийсь давній родич, хто-зна. Ми сьогодні всім університетом ходили до вас. Була служба Божа, говорив Ігор Калинець,це громадський діяч, наш ректор теж мав слово. Вони вас дуже поважають і вдячні вам. Та ми всі вам вдячні. Було справді холодно, осінь ж, але ми слухали про вас. Ти вже прости всі трохи крутились і не слухали вашу історію, бо змерзли,але нам її багато раз розказували,то ми все знаємо. Одному хлопчику стало погано, він дуже побілів і ледь тримався на ногах. Ми трошки прикрасили ваш куток, понаставляли лампадок. Стало тепло і гарно. Нам по третьому колу розказали вашу історію, історію цвинтару. І ти знаєш, в нас зараз не те, що нема таких як ви, ми навіть не надіємось хоч на схожих на вас. І це цілком свідомо, ми просто реально дивимось на речі. В нас зараз взагалі нереальне твориться на Україні,за яку ви загинули. Вам б було соромно за нас. Та нам самим соромно, але ми просто плачемось собі в рукав без радикальних змін. Але давай не про це. Я б не хотіла, щоб ти це знав. Я просто хотіла подякувати всім твоїм друзям і тобі окремо. Можливо на моїй могилі теж не буде писати хто тут похований, ну й що? Зате мене пам’ятатимуть, тебе мало того, що пам’ятають, а й поважають. Це головне. Низький уклін. P.S. Я скажу чесно, що я нечасто приходитиму до тебе, бо я вчусь, туди,сюди, діло молоде, ти ж знаєш. Я запам’ятала де твоє місце, 3 рядок зверху 4 місце справа. Чекай гостей!