Давай без всяких цих «Якщо».
Сонечко вийшло і, ніби граючись, подекуди на асфальті розклало промені.
Адже я матом не буду, не буду лаятися люто,
Мене можна скинути або зовсім вимкнути,
Я ж не відчуваю нічого абсолютно,
Правда?
До тебе друзі прийшли.
Біжи швидше.
Тобі ж завжди з ними добре.
Адже вони більше гріють.
Вони привезли випити, сигарет важких, привезли дурі,
Подивись, яка я, придурок.
Навіщо тобі така?
Я ж задаю питання дурні, чай перевожу дарма,
Та ще й люблю вмочати в нього печиво.
Ти прогуляйся, я ж в тебе вже в печінках зі своїми моралями.
А коли слова підбереш, хворі, гіркі, гниючі,
Ти поклади трубку краще,
А я на тій стороні телефону поплачу,
Поки сльози бачить тільки моя панда плюшева.
Тому що моє сонце більше не гріє.
Тому що ти мені більше не віриш.
Тому що тобі не вистачає затишку.
І.. . забув?
Я ж не відчуваю нічого абсолютно,
Правда?