Очі Марі завагітніли синіми ластівками

Очі Марі завагітніли синіми ластівками,
краденим бісером, вікнами чорно-прозорими,
цвітом акацій, пляшками скляними і пластиковими.
І зорями.

Ревно клялась, що ніколи-ніколи не плакатиме.
Кожного вечора в небо виходила голою.
Сипався час невеликими білими клаптиками
На голову.

Люба Марі, не хвалися своєю хворобою.
Годі тобі піднімати монети з обочини.
Люди живуть, може, й ти, для цікавості, спробуєш?
- Не хочеться.

І з-під повік полилося вино нерозбавлене,
здавлений сміх перелюблених і перевішаних,
сині птахи, затавровані чорною славою.
І в́іршами.