Живемо у далеких містах.

Вже поля западають
під пам'ять.

Мушу щодень творити тебе
з клаптиків згадок непевних.

Спорожніло кругом життя

бо ти повсякчас
відсутня,

ходжу по днях з кута до кута,
спитую душу.

Де ти мене примостиш:

в серці своїм
чи при ньому?

Я волів би в сусідстві душі,
поза тінню карого зору.

Креслю вроду твою вночі

на білім папері
уяви:

і виводжу на канві чола
наполохані брови.

Знов відтворюю обриси уст,

звогчених дрожжю
на мить.

Знов під серцем невтишно
місце для тебе болить.

Де ти мене примостиш?

У серці своїм
чи при хаті?

Відсуваю віджилі роки,
щоб поменше місця займати.

Чую інтимніше світ,

чую тебе
думками,

щось у серці моїм щемить,
не розберу того щему.

Хочу тебе над усе,

хоч не хочу тебе
затінити віджилим.

Хоч і знаю, кохання мислиме й тоді,
коли немислиме.