Я пішов у відчинені двері,
Спалив за собою мости,
Залишив по собі палаючі скелі,
Не кажучи більше "прости".
Я став ким є, лиш дякуючи Богу,
Бо ж намагався плисти не туди,
Куди усі мені показували дорогу…
А залишився я в пустелі без води.
Вітри несли всю мудрість світу,
Я жадібно ловив пісок надій,
І розчаровувався в цілях квітів (1),
Втрачав я сотнями своїх братів.
Палюче сонце не сказало й слова,
Я відчував чійсь погляд на спині,
Серед пустелі бачив винограду грона,
В долині Нілу - обличчя темні і чужі.
Колись відчиняться нові таємні двері,
І всі пізнають істину ясну:
Орфея спів, й кітари ніжні трелі,
Не переможуть у душі журбу.