forever and ever
Дивлюсь на нього і наче бачу вперше.
Ті ж родимки на шиї,
та ж тонка лінія завжди насуплених брів.
Знаю, він би давно всі ці дурні розмови
влучно мовчанням завершив,
але натомість навіть не ворухнувся, тільки очима
мене промовисто їв.
Коли ж стали чужими ці шершаві, наче виворіт ситцю,
неголені вилиці?
Ці глибокі,
обпечені до м'яса долоні, якими він прихиляв до мене
сонце, якими діставав зорі з неба?
Він стоїть, мов вкопаний - німо у вічі дивиться.
А я відчуваю як ще мить і здетонує серце,
ламаючи ключицю, декілька ребер та кістки передпліччя.
Насправді робить сильнішою, зовсім не те,
що тебе вбиває, робить сильнішою те, що тебе калічить.
Я заплющую очі.
Нехай зникне все, що було, що ще буде
і що є тепер.
У його поцілунків незмінний, надійний почерк.
Він нізащо б ними написане на моєму тілі не стер.
Бо пам'ять любові не в твоїй голові, вона живе у твоїх грудях.