Такий гарний день міг зіпсувати лише…ти. А взагалі - знати, що тебе чекають і не прийти. Я не дивуюсь вже. Впринципі - нехай буде так. Справді це мало бути востаннє. Я знову думаю про все. Дуже важко чинити щось проти своєї волі. Дуже важко стримуватись. Все нормально і раптом чуєш голос людини, яку хочеш бачити кожного дня, дарувати їй свою радість, усмішку, прості та ніжні слова і все. Все знову шкереберть.
Занадто багато того "все".
Було б це комусь потрібно.
Знаєш, якщо ти це читаєш, або колись прочитаєш, я хочу щоб ти знав.
Я знаю про неї і про тебе, і про подарунок і про "вона та сама - єдина" і взагалі. Я не дурненька.
Але просто я до цих пір якось живу з цим всім. Все якось добре було, і раптом просто ніяк. Це моя помилка. Але раніше все було не так.
Не розумію просто як я можу все це пробачати.
Ти не знаєш, що ріжеш мене без ножа. А я знаю…знаю багато. Ти знову брешеш, або недоговорюєш…чи як ти це називаєш.
Просто рано чи пізно до тебе це прийде. Прийде розуміння того, що ти наробив.
Бо як би не було, колись в мене це пройшло - і ти тоді був такий ж безпощадний до моїх почуттів. Я так не люблю коли мені брешуть.
Ніколи не говори, що ти цінуєш і не хочеш втратити людину, якщо насправді вона навіть тобі не потрібна. Бо просто, може таке бути, що ти цій людині потрібен. Такий як є, зі всіми недоліками. Ось вона живе і любить тебе…такого розбишаку, любимця випити і відпочити наповну. Навіть такого брехуна. А ти не хотячи…вбиваєш все, що в ній за стільки часу назбиралось.
Просто ще трохи і згасне. А коли згасне - пізно буде.
А взагалі…не знаю чому це все написано. Просто ком в горлі, і думок багато. Так багато, що і алфавіту не вистачить, щоб описати.
Сила - це в мені. Без цього я б не була я.
Такеотвечірнєписання.
Будьте щирі з людьми, що важливі.
Моя Вам порада