Мене не тяне вже до тебе як колись, навіть як до друга, і не сумую я за тобою, але просто отак враз забути не можу. Я так любила твою усмішку, і обожнювала дивитись на те як ти куриш. Ти вже не мій, я не твоя. Але залишилось щось таке, через що я не можу закинути тебе до папки старих спогадів - людей тих, які вже вичерпали свій ліміт у моєму житті. Я трішки змінилась, і почала все ніби з нового листа в деякому сенсі, але з іншоі сторони я залишилась собою. Саме ти чомусь залишивши місце у моєму серці, зробив це місце таким, що ніхто не зможе замінити тебе саме такого. Я думала, що любила до тебе. Та мабуть дійсно любила, так як то була також зовсім інакша історія, яку можна описувати довго й нудно. Як і цю. Але ти, ти був для мене іншим. Знаєш чому ? Тому що тебе я внутрішньо добивалась і добилась. Ми були разом не півтора місяця, набагато більше, бо дружба наша також була для мене безцінною. І ти відкрився мені ще тоді, коли я цього прагнула. В попередньому ж випадку, він зрозумів все ще пізніше ніж ти, коли я вже охолола і вже навіть не думала про нього ночами і не виходила до друзів гуляти саме тільки тоді, коли і він був. Мені вже було. . Ні не байдуже, просто ніяк. Я втомилась за ним бігати. Отже, він моім ніколи й не був. А знаєш зараз він час від часу пише мені вірші. Мені приємно, що він не забуває мене. І зараз вже, скільки всього пройшло і людей мимо нас, всерівно коли гуляємо в одній компаніі разом зустрічаємось цими поглядами. З тобою я не можу так. Не уявляю навіть як будемо спілкуватись ми, коли я буду в Луцьку і знову буду частіше гуляти з однокласниками, за якими так сумую. З тобою ці погляди будуть хіба що поглядами ненависті та злості. . в мою сторону. Я рада, що з Д. я спілкуюсь зараз краще ніж з деякими іншими ніби близькими друзями, він ніколи не ненавидів мене, хоча саме я зробила йому боляче, коли відносно нещодавно він зробив крок до того, щоб ми знову були разом. Просто мені це вже було не потрібно, я чекала, і це все затянулось на 4 роки, в той час коли дівчат він змінював майже кожних 2 місяця. Навіть зараз дивуюсь собі. Як я змогла так ? І чому саме тоді, коли бажане стільки часу, приходить до мене саме, я його відпускаю, - бо так сталось і у нашому з тобою випадку. Я чекала поки ти зрозумієш себе і своі почуття, і це було не 1 раз. І ніби все було добре. Але я втомлась, втомилась чекати і терпіти це все саме тоді, коли ти зрозумів що любиш. Ось і тебе я відпустила. Пам'ятаєш як я казала, що не заб'ю на тебе, я казала правду ! У нас зараз немає тих відносин, залишилась лиш тінь, але як я казала сотні разів я не забиваю на близьких людей, ніколи ! Ти повторював, що теж не покинеш і тд, але твоі слова не мали сенсу, вони мали пустий зміст. Якщо хоча б щось з того, що ти казав було правдою, а не просто словами на вітер, то скоро ти зрозумієш, що не можна так по відношенню до людини, з якою колись тобі було добре. Це хоч і минуле - так. Але минуле це все, що в нас є. Я знаю, пройде багато років. А я не забуду ні тебе, ні твою усмішку. І писати буду тобі. До тебе і про тебе. Бо ти дав змогу мені стати сильнішою, можливо не дуже вдалим і болючим способом, але все ж таки. Дякую тобі за це. А собі бажаю таких людей, щоб я змінювалась не ' через них ', а ' завдяки ним '. Зробив ти мене сильнішою, щасливішою ж зроблять інші.