ми не маски ми стигми тих масок що вже відійшли ми не стіни ми стогін імен що об стіни розлущені ідемо до людей у вінках недоспілих олив у простертих долонях несемо гріхи як окрушини
ми останні пророки в країні вчорашніх богів ми останні предтечі великого царства диявола ми зчиняємо галас і це називається гімн ми сякаємось в руку і це називається правила
а дівки на мітлі це наложниці втрачених вір це михайло булгаков надламаним сміхом заходиться в божевільній труні долілиць повертається вій матюкається сич ремигає зашумлена хортиця
табунами блукають отари і несть їм числа по найвищих деревах як дзвони гойдаються пастирі по незвіданих нетрищах душі виходять на злам і спалахує небо червоною мічене пастою
розенкранце зі сцени старий канделябр забирай гільденстерне жени за куліси розгнуздану свиту покоління майстрів відчиняє ворота у рай а старий азозелло веде під вінець маргариту