Звуки сопілки,
Десь високо на крайніх гілках,
На лавочках у весняних парках
Вона навідувала його в снах
Приємний аромат на вітках
Розривав свідомість через сітку чисто в прах,
В рожевих тонах,
Їм заважав лиш сором і страх
А так… Я дійсно бажаю цю рідну мені душу
Я тебе прошу..Віддай мені це тіло
Що з ним робити я й без тебе знаю,
Це вже моє діло..
Що ж тебе таку чарівну створило?
Лице.. душа.. характер-тіло-очі
І ці коси дівочі…
Вона була біля нього, десь за середину ночі
Розповідати це чужим не дуже хочу..
Тихенько спала мила
Тепло коханого тіла
Яке так приємно гріло..
Серце биття в її артерії
Ти зараз бачиш в мене на папері
В пориві алергії
Маленькі змії, шукали свої тіні.
Не справедливо якось, че не так?
Вона ж як птах, кохала і не розуміла
Де її крила, навіщо вона це знала
І для кого Мері все оце ховала?
Чому йому завжди бУло її мало?
Світло кристала, ламало подих п"яний
Майже безшумно промені відбивало прямо в рани
Невже ця рідна плоть..
Зможе кохання їхнє побороть?
А..та нехай буде що буде
Байдуже що скажуть люди
Все скоро пройде, і вони забудуть.
І вони забули, про всі межі
Минулий стрибок із вежі
Забрав всі заборони, плями на манежі
І два тіла злилися в одне ціле
З подчуттям на серці, те що вважається безцінним.
Він тримав її за талію
А що вже було там далі
Мені мову ламають грати діагоналями моралі
Вони просто на швидкості
Віддались пристрасті
Краплі конденсату на склі,
Це знов черговий ранок
Ніч не пройшла кохана марно
"Це навіть краще, ніж написати цілий том"
Шепотів він їй дивлячись у те вікно
Наповнюючи бокал вином
Гріючись в його обіймах
Вона забувала про той страх
Вона втрачала дах
Кохання творило те, що називають "ЖАХ"
Хоч виглядало це красиво
"Та нехай говорять.."
Відповідала мила, я вже не в силах
Вибач Мері, розповідай ти далі
Хоча вона його попереджала..майже просила!
Закоханий в свою ж троюрідну сестру
Він вже не заснув
Проклинаючи минулу ту весну..