Невже все вже втрачено
Всі кредити потрачені
Ти не зможеш пробачити
Я не зможу забути
Цьому так просто не минути..
А нині…
Боже стою біля воріт ворожих
Погода негожа, Переможемо? може..
Згадай що дорожче
Мої вірші ще гірші
Коли читати їх в тиші
Та вищі за тебе
Слів вже не треба
З"їхала планка, ще вчора зранку
Мене не спинити плитою могильною
Не розплачуся від сповіді недільної
Та маю надію, хоча не вічний
Талант ліричний, що склався історично
(Та який там талант, мій брат,
Це ж просто так, маразматичний компромат)
Але боронь Боже, почути це моїм дітям
Хоча коли там, мій Майк давно вже накритий
Біль в моїх молИтвах, заримовано в словах
Та це ж все не вічне, як і все дотичне…
Дикі очі і одежа рвана
повна крові ванна
Там де дівчата ночами не спали
Кричали втрачаючи цноту,
Він безпощадно їх нищів
Вважаючи це за свою роботу
Рукою затулявши рота
Намотував на мову ті рими
Мінусом глушивши у стінах стони
"Доволі болі..!"Та він не знав пощади
Але заради чергової зради,
Він забував про доньку й дружину
Через молитву
Бачив нову дівчину
Він не хотів втрачати жодної хвилини
Відразу ж линув незважаючи на родину
Не цінував усе що мав
І вже за годину, у білих стінах її хатини
Юне тіло, ніжності благало, прогинавши
Під його тиском спину
Просивши лише хвилину для подиху
Не винними очима
Та він продовжував невпинно…
Настав вже темний вечір,
Плануючи план втечі
Закинувши її на плечі
Під плач малечі
Він спалював речі
Й тринадцять льодяних трупів
В каналізаційних трубах
Стали загублені
З плямами на губах
Він всіх заніс на руках
Зробив своє діло
І ще одне тіло що жити хотіло
Душа давно відлетіла..
Та він залишив їх страх
У мертвих очах
На цих сторінках
Приглушені стони
Й сьогодні блукають
Темними районами…