У цих жінок ніжність та краса навдивовижу органічно поєднуються із силою, відвагою та мужністю. На відміну від більшості представниць прекрасної статі, вони повноправно святкують не лише 8 Березня, а й 23 лютого, адже нарівні з чоловіками є справжніми захисниками рідної Вітчизни. Нічого, щоб суперечило їхній жіночності, прикордонниці Оксана Петрів та Алла Потапчук у своїй професії не вбачають – їм однаково до снаги і смачний борщ зварити, і вправно тримати в руках автомат.
Працюють ці чарівні прикордонниці у відділі прикордонної служби “Дубровиця” Луцького прикордонного загону. Майор Оксана Петрів обіймає посаду заступника начальника відділу з персоналу, а капітан Алла Потапчук є начальником відділення інспекторів прикордонної служби. Доля привела їх до віддаленого Дубровицького району, що межує з сусідньою Білоруссю, аж із Трускавця та Нетішина. Втім, спершу було навчання в Національній академії державної прикордонної служби у Хмельницькому. Саме туди свого часу дівчат покликала мрія про незвичну, мужню та, як побутує думка, зовсім не жіночу професію.
– Це був, без перебільшення, поклик душі і серця, – каже Оксана Петрів, котра служить у відділі прикордонної служби “Дубровиця” з 2001 року. – Які б часи не були, які б складні періоди не переживала держава, ця професія завжди була і буде престижною. Та й соціальні гарантії хороші.
– А мені завжди подобалося, як виглядали дівчата у формі, – усміхаючись, приєднується до розмови Алла Потапчук, котра має менший стаж служби (з 2007 року). – В родині у нас не було військових, але всі дуже схвально поставилися до мого вибору. Батьки мною пишаються. Ще коли я була школяркою, ми з татом їздили у Хмельницький, були біля стін Національної академії державної прикордонної служби. Пригадую, як сильно я хотіла зайти туди, але всередину нас не впустили. Не могла дочекатися, коли стану студенткою… І от – мрія здійснилася!..
Єдиний мінус їхньої улюбленої роботи, кажуть прикордонниці, полягає в тому, що мало часу залишається для родини та особистого життя. Алла цього поки не відчула, адже ще незаміжня, а от Оксана, в котрої двоє діточок, не зі слів знає, як непросто поєднувати службу з обов’язками матері та дружини.
– Добре, – каже, – що чоловік теж військовий. Інакше було б складно. Цивільним, а особливо тим, хто навіть не служив в армії, все це складно зрозуміти. Був би постійний грунт для суперечок. Тож не випадково із 28 жінок, котрі служать у відділі прикордонної служби “Дубровиця”, у більшості чоловіки теж військові.
У роботі – жодних поблажок
Незважаючи на належність до слабкої статі, Оксана та Алла, як і їхні колеги-прикордонниці, жодних поблажок ані в роботі, ані під час навчальних тренувань не мають. Вони і стріляють нарівні (а то й краще) з чоловіками, і прийомами рукопашного бою володіють, і в будь-яку пору доби та за будь-якої погоди здійснюють патрулювання державного кордону та затримують порушників.
– Ми повинні бути “Завжди готові!”. За постійну бойову готовність навіть отримуємо відповідну доплату, – ділиться пані Оксана.
– А чи трапляється, що посеред ночі доводиться покидати дім? – запитую.
– Саме так частіше і буває…
– Це так звана бойова тривога?
– Ні. У нас називається трішки інакше – “зміни в обстановці”. Коли в такому випадку повернемося додому, ніхто не знає. Якщо відбувається велике затримання, то це вже може бути і не одна доба, як на плановому патрулюванні, і навіть не дві. До речі, 23 лютого через “зміни в обстановці” ми теж, так би мовити, святкували на кордоні. На ділянці місцевого пункту пропуску “Переброди” тоді затримано сільськогосподарську техніку, яка незаконно переганялася через кордон із Білорусі. Взагалі ця ділянка є найскладнішою. Те, що люди незаконно перетинають кордон, йдучи за грибами чи ягодами, – це дрібниця. Головна проблема – контрабанда сільськогосподарської техніки, підакцизних та інших товарів. Проводити затримання дуже складно – і через значну протяжність кордону, і через агресивність тих, хто порушує закон, та інші чинники. Ще одна проблема, яка стосується й інших ділянок, – відсутність демаркації на лінії кордону між Україною та Білоруссю, тобто якихось огороджень чи інженерних споруд.
Жіноча хитрість та інтуїція – теж не зайві
Крім витривалості, хорошої фізичної підготовки, кажуть прикордонниці, аж ніяк не зайвою у їхній нежіночій службі є звичайна жіноча хитрість, а також інтуїція. Під час затримання порушників це допомагає неабияк. Саме інтуїція, до речі, допомогла торік майору Оксані Петрів затримати найбільшу в Україні партію контрабандних цигарок загальною вартістю майже п’ять мільйонів гривень.
– Сталося це 6 травня на пункті контролю “Сарни”. Дуже добре пам’ятаю цю дату, бо буквально одразу – через дванадцять днів – пішла в декретну відпустку, – ділиться жінка. – Документи на перевезення вантажу були в порядку. Згідно з ними у вагонах були гранули з тирси. Втім, хоч уся необхідна процедура контролю була проведена, щось мені не давало спокою, і край. Буквально в останній момент прийняла рішення, щоб відкрили один із вагонів… Як з’ясувалося, там була аж ніяк не тирса.
Найвідповідальнішою ділянкою роботи, кажуть Оксана та Алла, є та, коли вони керують зміною прикордонних нарядів. У їх підпорядкуванні тоді майже 50 чоловік. При цьому від старшого зміни залежить і прийняття рішення про затримання порушників, і видача зброї прикордонним нарядам та відповідальність за це, й інші питання.
– Фактично, – кажуть, – рішення тоді треба приймати ледве не щогодини. І робити це треба оперативно і компетентно, аргументуючи відповідними статтями законодавства. Його треба знати досконало. Порушник повинен бути чітко поінформованим, на якій підставі його затримано.
Свою роботу, в один голос твердять Оксана Петрів та Алла Потапчук, вони не проміняли б на жодну іншу. Якби була змога повернути час назад, вони знову обрали б цей шлях. При цьому, хоч і мусять бути відважними та загартованими, вони, як мовилося, залишаються не менш чарівними та жіночними. Їх, як і представниць менш мужніх професій, так само радують квіти до 8 Березня, ніжні слова, турбота. Красива усмішка, яка у відповідь осяює обличчя прикордонниць Оксани та Алли, їхній лагідний погляд, – це те, що, так би мовити, не має кордонів, в чому, незалежно від обставин життя, професії чи країни, суть жінки, матері, коханої.