Перша світова війна стала для Європи першим жахливим досвідом сучасного ведення воєнних дій. Про катастрофічні масштаби цього конфлікту свідчать хоча б окремо взяті статистичні дані: 33 країни, які раніше чи пізніше взяли участь у війні, мобілізували 65 млн. Солдатів, з яких 10 млн загинуло і 20 млн було поранено. Жертви серед цивільного населення були майже такими ж. Віна набула не лише масового, а й тотального характеру. Щоб підтримати величезні армії, що воювали на фронті, цілі суспільства з їхніми економіками впрягалися у колісницю війни. Зростаючі втрати призводили до страшного напруження сил на фронтах і в тилу, оголювали й поглиблювали фатальні політичні й соціально-економічні вади старих імперських порядків Європи. В результаті для Німеччини, Турецької та Австро-Угорської імперії, яка разом з Великобританією, Францією та Сполученими штатами входила до Антанти, війна зрештою стала змаганням на самознищення.
Першою під тиском війни розвалилася Російська імперія. Не було чогось несподіваного в тому, що її кінець супроводжувався швидким піднесенням різних російських партій, які здавна виступали проти царського режиму, а тепер намагалися нав'язати дезорієнтованому суспільству власні моделі нового соціально-економічного й політичного устрою. Але багатьох здивувало й те, що зовні слухняні неросійські народи колишньої імперії також почали вимагати права влаштувати свою долю на власний розсуд. Тому поширений погляд на революцію 1917 р. як на титанічну битву класів у Росії не дає адекватного розуміння подій на Україні: тут вибухнула українська революція, що за своєю природою була як національною, так і соціально-економічною.