Протягом тисячоліть Україна була тиглем таких могутніх політичних формувань, як скіфська, сарматьсяка та Київська держави. Її люд - господар власної долі - справляв вплив, нерідко вирішальний, на життя сусідів. Цивілізації, що розвивалися на Україні, перебували на авансцені культурних і суспільно-економічних подій усієї Східної Європи. Однак занепад Галицько-Волинського князівства призвів до епохальних змін. Із цього часу українські землі більше не становитимуть серцевину важливих політичних об'єднань, а доля населення України, за винятком кількох коротких періодів національного самоствердження, вирішуватиметься у таких далеких державах як Варшава, Москва чи Відень.
З культурної та економічної точки зору статус України також занепадатиме до рівня важлтвої, та всеж периферійної провінції, а її еліта асимілюватиметься з культурою та політичними системами цужоземних володарів. Населення України, що не тільки переставало біти панівним, а й сае потрапило в неволю, тепер боротиметься й за політичне самовизначення, й за власне існування як окремої етнічної та національної спільності. Ця боротьба стала - й до наших днів лишається - одією з основних тем української історії.