В душі пусто, а ззовні це навіть не помітно.
Душа плаче, плаче від того, що там порожньо. Порожньо не від того, що немає когось, ні, всі є. Але всерівно якось не так, не так я себе почуваю. Не так як завжди.
Зараз я використала "тафтологію"але вона мені не заважає, мені з нею навіть легше.
В колонках грає Бумбокс-"Зима". А душа співає Бабкина-"Забери".
Дивно так, мозок наспівує нотки з пісні Бабкина-"Ще осінь зовсім молода", а очі не втримують сліз.
Нове коло спілкування, нове життя. Все рідше мене душить повітря, але якщо вже такі приступи приходять, то вони дуже довго зі мною. День, або навіть два. Вони супроводжують мене скрізь, с ким би я не була, ці приступи присутні. Вони як привиди. Іноді можуть кричати мені на вухо. Вони кричать рідко. Але дуже голосно. Ці приступи неможливо не почути! Вони просять втікати від проблем, а я вдаю вигляд, що їх не чую, і ці приступи покидають мене. І потім мене вже не душить нічого.
Я вже скучила за тобою.В середу ми побачимось, але що це мені дає?!
Мені потрібне тільки терпіння.
А його в мене немає!
Мої сльози затоплюють клавіатуру ноутбуку. Всі букви на екрані розмиті. Окуляри не допомогли, я знову сховала їх.
Мені важко без тебе, я ж навіть не зможу заснути.
Завтра буде важко, але я впораюсь. Я сильна. Ми сильні. І все в нас буде добре.
Все буде добре. І я вже майже вийшла з стану меланхолії. Мені добре так, як є.І нічого змінювати особисто я, не буду.
Завтра цілий день з тобою проведу, обійму і буду тримати твою руку в своїх руках.Ти мені потрібна.Просто потрібна, як вода! Ти в мене асоціюєшся з водою. Таке в мене перший раз, в мене ще ніколи не було асоціацій людини з чимось. можливо ти спитаєш, а чого саме вода? Я ще не точно зрозуміла чого, але напевно через те, що вода рятує, надає сили, підтримує, і воду цінують.Я вже можу заявити, що справді люблю тебе.
Цілую:*