Кохання… Його неможливо пояснити словами. Ти його просто відчуваєш в серці, в душі, по всьому тілу. Коли кохаєш, то від слів з'являються мурашки на шкірі, від поцілунків хочеться літати, в обіймах хочеться танути, від дотиків просто сходиш з розуму…Але коли воно стає невзаємним, то це просто обуза, біль. Іноді хочеться все забути, але все ж таки розумієш, що було багато моментів в яких ти був щасливий і з болем розумієш, що цього більше не буде з цією людиною. Це не справедливо. Як так можливо? Один кохає, а іншому все рівно? Навіщо взагалі тоді кохати? Щоб страждати? Але життя й без цього не солодке… Не розумію. І взагалі, як можна розлюбити людину, якій клявся в коханні, обіцяв бути разом завжди. Адже разом навіть плани на майбутнє будували, думали про навчання, роботу, сім'ю. А зараз? Лише гіркий біль і розбиті мрії. Нестерпні спогади та невзаємне кохання.
Більше не хочу кохати, боюся знову комусь повністю довіритися..Ні, не буду. Все, з мене досить…