2. ПОВІЯ?

Все, що я зрозумів це те, що вона не піддається моєму впливу і навряд забуде про цей інцидент. Тож у мене два варіанти є. Або я її вб'ю або я стану її творцем. Та думка про це змушує мене здригатись. Я не хотів цього, однозначно. Та вбивати також. І ось що ж робити? Саме над цим я думав останні години. Вже світало, а й досі нічого не вирішив. А ще я був голодний. Мене знову мучила спрага. Тому, я послав свого підопічного за синтетичною кров'ю і ще за людською їжею. Я в цьому не розбираюсь, звичайно, але тут зайвого трупа мені не потрібно. В моїй голові крутилось її ім'я. Джена…..дуже гарне ім'я. Цікаво, чому така, як вона працює повією? В моїй голові зараз крутилось купа питань на яких я не знав відповідей. І це мене дратувало. Особливо те, що я не можу прочитати її думок. І на це я також не знав відповіді. Все, що я зрозумів це те, що без її допомоги не обійтись. Я не знав навіть банально скільки їй років і звідки вона. Але просто так до неї підійти не можна. Адже, вона веде себе дуже буйно і два рази сьогодні мені заїхала в пах. Що виявилось не вельми приємним відчуттям. Ось інша справа її тіло. Вона було дуже симпатична. Особливо її волосся. Таке довге і чорне, як ніч. І її груди…певне вона гаряча штучка в ліжку. Але я зараз не проте думаю. Та мої думки завжди повертались до її прекрасного тіла… Опісля пару годин Майкл прибув з кров'ю та з їжею. Коли я на неї глянув — викликала вона лише огиду. Я поморщився та наказав зробити їй щось особливе. Я не знав скільки їдять люди і сам не пам'ятаю, що їв колись я, адже своє жалке, людське життя я пам'ятаю дуже смутно. Навіть обличчя своєї мами. Я випив синтетичної крові, що змусило мій голод на деякий час втихнути. Та вирішив, що коли вона поїсть — обов'язково з нею поговорити. Але, як почати розмову також було питанням. Я нервово ходив по кімнаті та думав з чого мені почати розмову. Можливо так: “…. Привіт, сподіваюсь ти не голодна, бо я не знаю що ви їсте і скільки……” Або, можливо “………..привіт, я ось тут подумав і не знаю, як мені вчинити чи вбити тебе, чи перетворити. І ще я забув тобі сказати. Знайомся, ти в руках вампіра……..” Я посміхнувся. Уявляю її реакцію. Вона напевне одразу ж тікатиме або почне хреститись. Це все виглядало б смішно. Але розмова має бути серйозною, адже від неї залежатиме моє рішення. На вулиці вже було світло, отже вона напевне прокинулась. Тому я наказав своїм людям аби вони принесли їй сніданок і заодно попередили, що я маю з нею поговорити. Мені буде цікаво, як вона відреагує. І напевне мені доведеться їй розказати всю правду. Напевне їй доведеться обирати своє майбутнє. Або безсмертне життя або легка смерть. Але, ні того, ні того мені не хотілось робити. Я зітхнув. От чому так все важко? Я вдивлявся у вікно. Там було пусто. Машини не їздили. Я лише чув шелест лісу. Це місце було тихим, саме це мені і подобалось. Я не любив шумні місця. Вони діяли на нерви. І я не любив, коли багато людей. Їхні думки змушують мене тікати від них. Вони завжди про все думають. І їхні проблеми мені здаються просто смішними. Тому, я такі місця минаю. А ось думки вампіра більш одноманітні. Зазвичай, вони думають про голод або над своїм особистим. Та в це я ніколи себе не втягував. Сердечні справи — це не моє. Я вважаю, що кохання воно, як з'являється несподівано так і зникає і приносить воно лише одне страждання. Коли вампір злий або ненавидить — це найгірше, що може з ним трапитись. Він стає не контрольований і зазвичай він або вмирає або стає на ворожу сторону і також вмирає, тільки не по своїй волі. Раптом я вчув якийсь шум. Схоже, ця дівчинка починає бушувати. Чогось такого я і від неї очікував. Я відчув вібрації в штанях. То був один з моїх підопічних.

— так — мовив я серйозно

— Міс Джкна відмовилась від їжі і викинула її на підлогу і сказала, що з вами не збирається говорити, доки ви її не відпустите. Тож що накажете робити? - ну що ж тобі не подобається моя турбота…тож будемо діяти по поганому

— нічого…..я зараз навідаю її. Прослідкуй, щоб вона не зробила ще якусь витівку

— гаразд — я відключив слухавку.

Дівчинка сама догралась, тож я буду діяти по поганому. Моєю добротою ще ніхто не зловживав. Я не планував нічого катастрофічного, але налякати цю самовпевнену повію варто. Я зібрав всю свою серйозність в кулак та рушив до її кімнати. Я не квапився, а йшов людською ходою. Я був не голодний, тож і нападати на неї я не збирався. Зараз було світло на вулиці. Та я любив сутінки — це мабуть, най улюблена частина доби для вампіра. Коли ти в передчутті полювання. В коридорах було трішки темно, але для моїх очей це була не проблема. В моїх коридорах висіли на стінах картини сімдесятих. Тоді було дуже гарно в тому місці, де я проживав. Я тоді займався малюванням картин, тож деякі з них тут висіли. Я завжди любив гарну природу. Це було моє захоплення. Але зараз таке побачиш не часто. Нові забудови та новий час зараз цікавіше, ніж фантастичні краєвиди природи. Тож тепер я став менше зосереджувати свою увагу на картинах. Зараз я був зациклений на своїй, так сказати, роботі. Вона забирала мене всього. І якщо чесно саме в цьому я і бачив сенс свого життя. Більше мене нічого не захоплювало. За все моє життя я не бачив більш лінивого часу, ніж зараз. І люди зараз якісь дивні. Вони думають про одне і теж. І у простій дрібниці знаходять щось негативне і погане. Це для мене було не зрозуміло. Можливо, якби я був людиною, було б легше. Та цього ніколи не буде, тому я намагаюсь не контактувати з людьми. Та по роботі мені інколи потрібно. Тут є люди, які знають про вампірів. Саме вони і доставляють нам синтетичну кров. І це всі люди з якими я контактую. А щодо моїх розваг. Я ніколи над цим не задумувався. Саме таким способом я вдовольняв свої дві сторони: одну хижацьку, а другу — хтиву. Секс з вампірами для мене був пройдений етап. Вампіри холодні та ненаситні. З ними — хоч цілу ніч можна забавлятись. Тому, я люблю забавлятись з людьми. Це була моя, так би мовити, слабість. Їхнє тіло було теплим і я відчував під їхньою шкірою пульс, який зводив мене з розуму. Напевне в цьому був плюс мого забавляння з людиною. Це добре, коли життя має початок та кінець, коли ти не думаєш чим це себе зайняти наступні сто років. Я не жалію, що став вампіром, але бажати комусь стати ним я б не став. Багато хто, ставши вампіром, втрачають голову та не знаходять сенс в цьому житті. Тож перетворення — це ще й великі психологічні зміни. Я це все пережив….і залишився живим. Та ще я ніколи не кохав з тих пір, як мене перетворили. Єдине кохання, яке змусило мене страждати було, коли я ще був людиною….мені було тоді вісімнадцять років. Мене охопила пристрасть. І я накоїв багато дурниць. Ми розійшлись — і вона страждала, як і я. Але я був гордий і не переступив через себе. Я був дуже злий на себе та цього не показував. Я зіпсував себе, став багато гуляти….жити легковажним життям. Вона дізналась про це та скоротила собі життя. Після того я в собі замкнувся та, здалось, втратив сенс життя. Але потім так сталось, що мене перетворили. Я точно не пам'ятаю, як це сталось. Лише пам'ятаю, що було дуже боляче. Саме перетворення не болісне, але це залежить в яких умовах це відбувається або в якому стані. Мене тоді сильно били і випили майже всю кров. Потім знайшов мене мій хазяїн і перетворив мене. Опісля декількох століть він мене відпустив. І я більше не належу йому і ми рідко спілкуємось. Він в якійсь країні займається своєю справою. Я став незалежним і вільним від всіх. Я відчув свободу, яка заповнювала кожну клітину мого тіла… Я дійшов до її кімнати та різко відчинив двері. Вона від несподіваного мого вчинку розвернулась від вікна та подарувала мені їдкий погляд. Я стримав посмішку. Вана буравила мене поглядом, наче вела мовчазний діалог. Ось тільки, на жаль, я не чую її думок. І це мене бісило. Я стояв біля дверей та не зводив з неї очей. Вона була все ще в своєму плащеві але тепер без косметики. Вона мала м'які контури обличчя, чорні очі, рожеві щічки та червоні губи. Їй набридло це мовчання і вона розвернулась до вікна, вдаючи, що побачила там щось цікаве. Я чув, як гулко б'ється її серце. Вона боялась, бо навіть гадки не мала, що її очікуватиме. Я швидко підійшов до неї ззаду. Вона не помітила мого маневру.

— ну що….Джена — я протягнув її ім'я. Вона різко розвернулась та ледь не врізалась мені в груди та різко відійшла. - поговоримо? - вона глянула на мене та зажмурилась

— я не буду з тобою розмовляти, доки ти не випустиш мене зі своєї клітки — я ніяк не відреагував

— а я тебе не питав…..і якщо ти не розумієш, що таке клітка, то я можу тобі продемонструвати — вона задерла ніс та розвернулась

— дякую….мені не потрібно цього. - ось так вже краще

— тож я тобі ставитиму питання…..а ти на них відповідатимеш. На цьому наша розмова закінчиться — вона розвернулась до мене і обміряла поглядом

— ага…щоб ти потім мою родину ще викрав — вона поклала руки на талію

— ні….твоя родина мені не потрібна — я незворушно вдивлявся на неї

— я твоєю також не буду — прокаркала вона та покрасніла

— ти мені також не потрібна. Ти просто свідок небажаний — вона раптом перестала дихати

— я нічого не бачила — вона почала заїкатись

— то чого тікала від мене? - я був серйозний, хоча насправді забавлявся її реакцією

— бо…еммм…ти…я думала, що ти хочеш мене зґвалтувати — я впустив смішок

— справді? А хіба це в твої обов'язки не входить? - вона подивилась на мене здивовано

— Що? - вона стала йти на мене — ти гадаєш, якщо я працюю в стриптиз-барі, то обов'язково повія? - вона мене трішки збила з думки

— по-моєму, це логічно — я стояв та дивився, як вона красніє від злості

— в тебе логіка……погана — вона зупинилась біля мене та схрестила руки на грудях

— в мене відмінна логіка — я ступив до неї

— тож не думай, що я тут тобі танцюватиму стриптиз чи вдовольнятиму твої хтиві бажання. - я підняв брову та знову наблизився до неї

— та невже? Якщо я захочу, ти зробиш будь-що. - вона розтулила рота, а я наблизив своє обличчя до її — я поясню чому. В тебе просто, банально вибору не має. Захочеш жити, зробиш те, що я скажу — вона дивилась на мене і хапала ротом повітря — Ти зрозуміла мене? - вона відступила назад та глибоко вдихнула

— А тепер послухай мене, недоумок — вона стала навпроти мене та буравил а поглядом — ти зараз відпустиш мене і віддаси мою сумочку, а потім я виходжу звідси і забуваю про цей….інцидент. Бо інакше я викликаю міліцію і в тебе будуть великі неприємності. - я був ошелешений від такого напору. Вона однозначно мене розізлила та я все ще себе стримував.

— По-менше впевненості…..ти все таки заручниця — вона з імітувала страх

— Я тебе не боюсь — вона стала оглядати кімнату і зупинила на чомусь свій погляд

Я намагався не дивитись на неї. Я повинен заспокоїтись, інакше я можу не стриматись. Я розвернувся до вікна та вслуховувся в шум лісу. Зараз було не дуже тихо. Я чув спів пташок та іколи шипіння хижаків. Я трішки розслабився, але став відчувати голод. Він обпалював моє горла. Я чортихнувся, однозначно нервуватись мені варто менше. Раптом я відчув щось гостре біля спини. Схоже, це був ніж. Він не дуже сильно впивався в мою шкіру. Я застиг, адже не очікував такого від неї.

— тепер ти випустиш мене звідси та відпустиш або я вткну тобі цей ніж спину — вона трішки сильніше надавала на лезо.

— Що ти сказала? - я прикинувся бовдуром. Вона нахилилась до мого вуха та сильніше пртиснула лезо

— я сказала, що ти негайно мене випустиш, інакше я тебе вбю іти навіть не помітиш, як це скоро станеться — я глибоко дихав та стримував свою сутність Моє тіло інстинктивно напружилось і клики грозились мене видати. Я не рухався. Вона мене штовхнула до виходу і я їй піддався

— давай…..відкривай двері — я не зробив й руху — ти глухий? - вона надавила на ніж. Я більше не міг себе стримувати та різко розвернувся і її ніж впявся мені в живіт. Схоже, він порізав мене. Вона опустила очі на сорочку, яка наливалась кровю і на моє безвиразне обличчя. Вона трішки відступила та стала панічно дивитись на мене.

— як ти…чому ти…як тобі не… - вона стала хапати ротом повітря

— давай..ріж…я зараз покажу тобі один фокус — спокійним тоном мовив я. Я підійшов до неї та вирвав ніж з її рук. Я показав їй долоню та провів ножем вздовж неї. Одразу ж виступила кров. Було трішки боляче, але за секунду моя рана починала заживати. Вона не відводила погляд від цього видовища. За десять секунд від рани не залишилось й рубця.

— можеш провести рукою — вона почала задихатись Я відчував, як її серце почало сильно битись. Її кидало в піт. Вона заплющила очі та стала глибоко дихати. Та розплющивши в очі вона знову втупилась в мою руку. Вона мовчала, а я слухав її гулке серце. Її тіло тряслось, а серце відбивало шалений ритм. Я відчував кожен поштовх її серця. Я безпомилково зміг визначити, де знаходиться її сонна артерія. Я відчув, як мої очі починають чорніти, а клики довити на десну. Я став важко дихати та стиснув зуби. Я відчув кров на вустах, отже пізно щось ховати. Вона підняла свої очі і завмерла. Вона не дихала. Я інстинктивно напружився та заричав. Вона пискнула та відійшла назад. Хижак, що сидів у мені бажав її плоті……її крові. Я вже майже відчував її смак. Я дивився на її шию і бачив, як кров відбивала пульс. Я знову заричав, тільки тепер голосніше, як тварина.

— Ну що….тепер ти не така смілива? - вона врізалась в стіну і знову пискнула — давай…погрожуй мені…де твоя сміливість…Джена — я знову протягнув її ім'я

— ні….ні…ні…ні….- прохрипіла вона

Я наступав на неї. Мій розум затуманив звук її серця. Я відчув її тяжке дихання. Я зашипів від пекучої болі, що обпалювала моє горло. Слина виділилась в моєму роті і я оголив свої зуби. Я за секунду притиснув її до стіни. Вона закричала. Я закрив їй рот рукою

— Т-ш-ш….я не зроблю тобі боляче — я втягнув носом її запах Я відчув, як її тіло затряслось і пробіглись мурашки. Це ще більше мене завело. Я ще тісніше притиснув її до стіни та розставив руки по обидві сторони її тіла. Мої нігті вп'ялись і стіну. Я відчував, як її груди втиснулись в мої. Я відчував вібрації по її тілу. І ще я відчував бажання. Я хотів її….зараз….дико…..хотів. Я вткнувся носом в її шию та ковтав слину. Вона заплющила очі та стиснула зуби. Я відчував страх. Її кров пахнула адреналіном. Я відчував, що мій контроль сходить до нуля. Я відкинув її волосся з шиї та та при підняв її тіло. Вона впустила стогін. Її руки опустились по талії, а груди притиснулись до моїх. Я розірвав її плащ та скинув одним ривком. Переді мною оголилась її шия та груди. Я мимовільно застогнав та втиснув в неї свою відчутну ерекцію. Вона різко розплющила очі та скрикнула. Я знову закрив її рот рукою, хоча вона мовчала. Я заричав та наблизився до її шиї. Я вже зовсім нічого не розумів. Я знову вдавив в неї член та торкнувся вустами її шиї. Під моїми губами бушувала її кров. Мені варто було зробити один рух і я б випив все, до краплі. Вона напружилась та намагалась стишити своє дихання….аспокоїтись, але їй це не вдавалось. Я став пристрасно цілувати її шию, доходячи до вуха. Вона завмерла та стала чекати моїх наступних дій. Я трішки відступив від неї аби прийти до тями та зібратись з думками. Я поцілував її в щічку та прошепотів на вушко.

— живи…живи….моя маленька….я з тобою ще не закінчив — вона заплющила очі та перестала дихати. Я ще раз поцілував її в щічку та поправив її блузку і швидко вибіг звідти. Мені потрібне було повітря. Чисте повітря….і ще кров….багато крові. Я вибіг з будинку один та побіг в направлення лісу. Мені треба було випустити емоції. Я пару миль пробіг та нарешті зупинився. Тут я вже не відчував її солодкий запах крові. Я притулився до дерева та з жахом зрозумів, що я нічого не вирішив і мої проблеми лише тільки починаються…